Ходирєв Михайло Федорович
| Ходирєв Михайло Федорович | |
| |
| Роки життя 1891 — 1958 | |
| місце народження | Мухіно |
| місце смерті | Пісківка |
Ходирєв Михайло Федорович[1] — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.
Біографія
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962)
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».
Катеринаі Михайло зустрілися у Зуївці[2]. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни</ref>.
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї (імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську), потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом. (прим. Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна.), потім у Зуївку, Кіровській області (тут народилися Герман і Нонна).
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова (смт Пісківка). Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.
Борис, Герман та Нонна влаштувалися у Пісківці.
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу (локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари).
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані "фінські будинки", він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.
Ольга Тимофіївна розповідала:
"...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий (жилистий), з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив "мама не горюй" хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У Володі душі не чув, все на нозі його гойдав...
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:
У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.</ref>. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад.