Селезньов Федір Іванович: відмінності між версіями

Матеріал з Енциклопедія Ходирєвих
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
Рядок 37: Рядок 37:


== Федір-кравець ==
== Федір-кравець ==
Отец был настоящим работягой. Единоличное хозяйство у родителей было не маленькое. Когда полевые
Батько був справжнім роботягом. Одноосібне господарство у батьків було не маленьке. Коли польові роботи закінчувалися, наступав перепочинок. Взимку батько сідав за швейну машинку. Він мав німецьку «Зінгер». Роботу йому несли з усіх ближніх сіл. Пам'ятаю, що на передній лавці лежали розкроєні шуби, пітники так називався осінній одяг з полотна і магазинних матеріалів. Маленька Євдотья не відходила від батька, грала клаптями, шила одяг та ляльок. Якось, граючись, підставила палець під машинку, палець був проткнутий голкою, всі переполошилися, але обійшлося, зажило. За батьком приїжджали з далеких сіл, відвозили його до Зоби, Галаніного, Георгієвого. Зазвичай він жив там довго, переселявся з дому до хати та шив, доки є робота. А вдома накопичувалася чоловіча робота. Тоді мати запрягала коня, їхала за ним і привозила додому. Рубати дрова, привозити сіно. Раніше дрова на зиму не заготовляли, ліс ріс біля самого села, це потім його розкорчували та влаштували поля. А тоді, як тільки не було чим топити, мужики йдуть у ліс, нарубають дерева цілком, принесуть додому і звалять за ворота, а домочадці щодня пилять і топлять піч. І так усю зиму. Батько впорається по господарству і знову вирушає на заробітки.  
работы заканчивались, наступала передышка. Зимой отец садился за швейную машинку. У него была немецкая
 
«Зингер». Работу ему несли из всех ближних деревень. Помню, что на передней лавке лежали раскроенные
Мама розповідала про один випадок. Батько довго затримався у селі Зоба, а вдома накопичилася робота. Вона поїхала за ним. Запитала у сільських де знайти кравця Федора, їй сказали на весіллі. Вона увійшла до будинку, де весілля співає та танцює<ref>у ті часи весілля гуляли всім селом</ref>. У хаті гості, біля порогів «глядачі» так називали людей, які не запрошені, але прийшли на гуляння. Глядачі стояли біля дверей, далі проходити їм не дозволялося, але господарі обов'язково пригощали їх. Мелюзга<ref>діти</ref> забиралися на палаті, щоб краще бачити чепурного нареченого і наречену. Мама ледве пробралася до Федора, він сидів в оточенні жінок і грав на гармошці він грав дуже добре, тому на такі заходи його запрошували часто. Мама попросила одного, іншого, третього передати чоловікові, щоб він вийшов до неї. Та батько, незважаючи на це, так і не вийшов. Мама постояла під порогом і пішла додому. Батько ще кілька днів доробляв свою роботу в тому селі, а як повернувся, мати зняла з вішалки рушник і хльоснула його по обличчю, але батько пожартував, на тому все й закінчилося.
шубы, потники<ref>так называлась осенняя одежда</ref> из холстов и магазинных материалов. Маленькая Евдотья не
 
отходила от отца, играла лоскутками, шила одежду и кукол. Однажды, играясь, подставила палец под
машинку, палец был проткнут иголкой, все переполошились, но обошлось, зажило. За отцом приезжали из
дальних деревень, увозили его в Зобу, Галанино, Георгиево. Обычно он жил там долго, переселялся из дома в
дом и шил, пока есть работа. А дома накапливалась мужская работа. Тогда мать запрягала лошадь, ехала за
ним и привозила домой. Рубить дрова, привозить сено. Раньше дрова на зиму не заготавливали, лес рос возле
самой деревни, это потом его раскорчевали и устроили поля. А тогда, как только нечем было топить, мужики
идут в лес, нарубят деревья целиком, принесут домой и свалят за ворота, а домочадцы каждый день пилят и
топят печь. И так всю зиму. Отец управится по хозяйству и снова отправляется на заработки.
Мама рассказывала об одном случае. Отец долго задержался в деревне Зоба, а дома накопилась работа. Она
поехала за ним. Спросила у деревенских где найти портного Федора, ей сказали на свадьбе. Она вошла в дом,
где свадьба поет и пляшет<ref>в те времена свадьбы гуляли всем селом</ref>. В избе гости, у порогов «глядельщики»<ref>так называли людей, не приглашенных, но пришедших на гуляние</ref>. Глядельщики стояли у дверей, дальше
проходить им не разрешалось, но хозяева обязательно их угощали. Мелюзга<ref>детишки</ref> забирались на полати,
чтобы лучше видеть нарядных жениха и невесту. Мама еле пробралась к Федору, он сидел в окружении
женщин и играл на гармошке<ref>он играл очень хорошо, потому на такие мероприятия его приглашали часто</ref>.
Мама попросила одного, другого, третьего, передать мужу, чтобы он вышел к ней. Но отец, несмотря на это,
так и не вышел. Мама постояла под порогом и пошла домой. Отец еще несколько дней доделывал свою работу
в той деревне, а как вернулся, мать сняла с вешалки рушник и хлестнула его по лицу, но отец отшутился, на
том все и закончилось.
== Характер ==
== Характер ==
Федор был большой шутник, а еще он любил хвастать. Например, достанет в гостях кошелек и начнет деньки
Федір був великий жартівник, а ще він любив хвалитися. Наприклад, дістане в гостях гаманець і почне дні перераховувати, знаючи, що інші гроші не мають. Мама це дуже не любила, але відучити не могла. Взагалі жарти в батька були добрі, він їх складав на ходу і для дітей та дорослих.
пересчитывать, зная, что у других денег нет. Мама это очень не любила, но отучить не могла.
 
Вообще шутки у отца были добрые, он их сочинял на ходу и для ребятишек и для взрослых.
Мама згадувала: <blockquote>Ідемо ми на свято чи до церкви. А батько дорогою зупиняється, поговорить і розвеселить усіх, кого зустріне, а баб обов'язково поцілує. І хоч що з ним роби. Люди в окрузі знали, що він добродушний і витівки його були відомі, ніхто не ображався і зазвичай йому відповідали тим самим. Як казала мама батько був працьовитий, гарна опора для великої родини. Коли утворився колгосп – справно виконував усі вбрання бригадира. Навчив мене правильно топтати зародки на сіножаті, це під час війни мені дуже знадобилося. Багато років батько працював конюхом. Пам'ятаю курйозний випадок, мені було 7-8 років, коней вели на камські луки. Хлопчаки залізли на жвавих молодих коней, а мене батько посадив на руду Тихонихину кобилу. Вона була стара, низькоросла і широка. Особливо добре вона бігає «наскакати» - тобто. галопом, їдеш – хитає як у колисці. І ось усі поскакали, а я на Рижусі їду, раптом вона захотіла пити, і пішла до струмка, а місце там було топке, я на її спині не втрималася і скотилася просто в трясовину головою. Що далі не пам'ятаю, з голови вилетіло.</blockquote>
Мама вспоминала: идем мы на праздник или в церковь. А отец по дороге останавливается, поговорит и
 
развеселит всех, кого встретит, а баб обязательно расцелует. И хоть что с ним делай. Люди в округе знали, что
он добродушный и выходки его были известны, никто не обижался и обычно ему отвечали тем же. Как
говорила мама отец был трудолюбивый, хорошая опора для большой семьи. Когда образовался колхоз –  
исправно исполнял все наряды бригадира. Научил меня правильно топтать зароды на сенокосе, это во время
войны мне очень пригодилось. Много лет отец работал конюхом. Помню курьезный случай, мне было лет 7-8,  
лошадей вели на камские луга. Мальчишки забрались на резвых молодых коней, а меня отец посадил на  
рыжую Тихонихину кобылу. Она была старая, низкорослая и широкая. Особенно хорошо она бегает
«наускачь» - т.е. галопом, едешь – качает как в люльке. И вот все ускакали, а я на Рыжухе еду, вдруг она
захотела пить, и пошла к ручью, а место там было топкое, я на ее спине не удержалась и скатилась прямо в
трясину головой. Что было дальше не помню, из головы вылетело.
== Федір пастух ==
== Федір пастух ==
Последние годы перед войной отец, с братом Алексеем пасли колхозный скот. Стадо было большое, уследить
Останні роки перед війною батько з братом Олексієм пасли колгоспну худобу. Стадо було велике, встежити за кожною коровою було неможливо. Проте, втрачені ввечері, вранці обов'язково ходили шукати, порядки в колгоспі були жорсткі, за пропажу доводилося платити зі своєї кишені. Іноді я ходила з батьком пастухати цілий день. Зазвичай ходили на Каму чи Чус. Природа там чудова: сонце, повітря, чиста вода. На луках черемха, малина, жимолість, суниця, кістяника, чорна та червона смородина, гриби. Наші пастухи ніколи не приходили додому з порожніми руками. Батько завжди за спиною мав пестер з берести <ref>аналог сучасного рюкзака</ref>. Якщо ягоди та гриби ще не встигли, він приносив додому бересту чи лико, постоли та бродіння плести. Або гілки верби, щоб виготовити морди<ref>сітки для лову риби</ref>.
за каждой коровой было невозможно. Однако, потерявшихся вечером, утром обязательно ходили искать,
== Велика Вітчизняна війна, останні роки життя ==
порядки в колхозе были жесткие, за пропажу приходилось платить из своего кармана. Иногда я ходила с отцом
А потім вибухнула війна. У нашому селі було 30 будинків і в кожному був мужик. Молоді пішли на фронт, старші – до трудової армії. А таких як мій батько (йому вже було за 50) почали посилати на роботи. Я навчалася у 9 класі. У березні 1943 року батька послали в Омутнінськ, відвезти подарунки для фронту. Навантажили великий короб речами, перев'язали мотузками і відправили його одного в холоднечу більш як за 100 кілометрів через тайгу.
пастушить на целый день. Обычно ходили на Каму или Чус. Природа там чудесная: солнце, воздух, чистейшая
 
вода. На лугах черемуха, малина, жимолость, земляника, костяника, черная и красная смородина, грибы. Наши
По дорозі на Омутнінськ у нього ліг один кінь, це був мерин на прізвисько Воронко. Батько злякався, адже за коня доведеться відповідати, він повернувся 10 км пішки до села за ветеринаром. Коли повернувся до коня з лікарем, побачив вдалині мужиків на лижах зі шматками м'яса в руках. Кінь весь розпорошити вони не встигли. Лікар діагностував у коня інфаркт. Більше про цю історію не пам'ятаю нічого, ні куди речі поділи, нічого. Батька після повернення поклали до лікарні із запаленням легень. На той час брат Ваня його комісували з армії був уже вдома і працював завідувачем райздраввідділу. У лікарні батько лежав недовго, ми з сестрою Ірою приходили до нього, він дуже погано почував себе: метався по ліжку, у нього був то жар, то озноб, його трясло. Попросив одягнути йому шкарпетки, ми одягли, напоїли чаєм, укутали і він заснув. На другий-третій день втік із лікарні додому. Прибіг по полю 2 кілометри нашвидкуруч одягнений і ліг на своє широке дерев'яне ліжко. Обігрівся, зрадів, що вдома й заговорив із нами. Почав накази давати, як жити без нього. Пам'ятаю, наказав дрова заготовляти так: нарубати дрібний ліс, зв'язати купку, тягнути додому за мотузку. «Але ж ти, Федосінь, так він називав маму, довго теж не простягнеш» - говорив. Але мама пережила його на понад 30 років.
пастухи никогда не приходили домой с пустыми руками. У отца всегда за спиной был пестерь из бересты<ref>аналог современного рюкзака</ref>. Если ягоды да грибы еще не поспели, он приносил домой бересту или лыко,
 
лапти и бродни плести. Или ветви ивы, чтобы изготовить морды<ref>сетки для ловли рыбы</ref>.
Батька лікували вдома, приходила фельдшер дружина інженера Григорія Івановича Корчемкіна, ліків тоді не було, вона приносила тільки камфару і сульфідин. Якось батько почав марити, казав, що бачив солдатів, а серед них мій брат Альоша та чоловік сестри Тіма. Він, каже, кричав їм, а вони йшли, розмовляли і не звертали на нього уваги. Як виявилося, обидва вони на той момент вже були мертві. Батько помер тихо, йому було 57 років. Поховали його на бісерівському цвинтарі, сюди, багато років по тому привези й маму. У день його похорону прийшла похоронка на Тіму, чоловіка моєї старшої сестри Євдотьї.
Великая Отечественная война, последние годы жизни
 
А потом грянула война. В нашей деревне было 30 домов, и в каждом был мужик. Молодые ушли на фронт,
постарше – в трудовую армию. А таких, как мой отец (ему уже было за 50) стали посылать на работы. Я
училась в 9 классе. В марте 1943 отца послали в Омутнинск, отвезти подарки для фронта. Нагрузили большой
короб вещами, перевязали веревками и отправили его одного в стужу более чем за 100 километров через
тайгу.
По дороге на Омутнинск у него слегла одна лошадь, это был мерин по кличке Воронко. Отец испугался, ведь
за лошадь придется отвечать, он вернулся 10 км пешком в село за ветеринаром. Когда вернулся к коню с
врачом, увидел вдалеке мужиков на лыжах, с кусками мяса в руках. Лошадь всю распотрошить они не успели.
Врач диагностировал у коня инфаркт. Больше об этой истории не помню ничего, ни куда вещи дели, ничего.
Отца по возвращении положили в больницу с воспалением легких. В то время брат Ваня<ref>его комиссовали из
армии</ref> был уже дома и работал заведующим райздравотделом. В больнице отец лежал недолго, мы с сестрой
Ирой приходили к нему, он очень плохо себя чувствовал: метался по кровати, у него был то жар, то озноб, его
трясло. Попросил надеть ему носки, мы надели, напоили чаем, укутали и он уснул. На второй-третий день
сбежал из больницы домой. Прибежал по полю 2 километра наскоро одетый и лег на свою широкую
деревянную кровать. Обогрелся, обрадовался, что дома и заговорил с нами. Стал наказы давать, как жить без
него. Помню, велел дрова заготавливать так: нарубить мелкий лес, связать кучку, тащить домой за веревку.
«Но ты ведь, Федосень, так он называл маму, долго тоже не протянешь» - говорил. Но мама пережила его
более чем на 30 лет.
Отца лечили на дому, приходила фельдшер<ref>жена инженера Григория Ивановича Корчемкина</ref>, лекарств тогда
не было, она приносила только камфару и сульфидин. Однажды отец стал бредить, говорил, что видел солдат,
а среди них мой брат Алеша и муж сестры Тима. Он, говорит, им кричал, а они шли, разговаривали и не
обращали на него внимания. Как оказалось, оба они на тот момент уже были мертвы.
Отец умер тихо, ему было 57 лет. Похоронили его на бисеровском кладбище, сюдаже, много лет спустя
привези и маму. В день его похорон пришла похоронка на Тиму, мужа моей старшей сестры Евдотьи.
==Примітки==
==Примітки==

Поточна версія на 15:19, 27 серпня 2025

Селезньов
Федір Іванович
Роки життя
 1886 —  1943
 місце народження  Бісерове
 місце смерті  Бісерове

Селезньов Федір Іванович — кравець, гармоніст (грав на весіллях). Дружина Лучнікова Федосья Степанівна. 6 дітей: Євдокія, Ірина, Ганна, Іван, Олексій, Наталія. Усього було 10, але 4 померли у дитинстві. Брати та сестри: Трохим, Мотрона, Катерина.


З книги "Родовід нашої сім'ї", Кошурникова Н.Ф.

Мій батько був другою дитиною у сім'ї. Народився 1886 року в Селезнівському селі. Мав велику рідню, його двоюрідні брати та сестри жили в селі Георгієве, селі Головине[1], і в Березовських ремонтах[2]. Деякі родичі ще під час мого перебування підтримували зв'язок з моїми батьками. Федір зовні був дуже видний: високий, міцний, «ядрений», як говорили раніше. Волосся в нього було чорне, очі блакитні, обличчя біле, за характером спокійне, врівноважене.

Я була останньою дитиною – мізиною[3], народилася, коли моєму батькові був 41 рік, тому пам'ятаю його молодим лише за фотографією, яку згодом забрала перша дружина брата Івана і не повернула. З раннього дитинства запам'ятала у батька чорну бороду, яку маленька смикала, а часом і спала під нею. Вдома в нас завжди було спокійно, ні шуму, ні лайки, батько ніколи не матюкався. Мат у сільських мужиків був звичайним явищем. Батько дуже любив дітей. За словами матері, особливо любив старшу Євдокію. Більш байдуже ставився до Ірини, яка народилася, коли він служив у армії. Граючи з нею жартував: «Тебе ж, доньку, у купині знайшли»[4]. Коли народився син Ваня, радості його не було меж. Коли мої старші брати та сестри роз'їхалися, я жила з батьками, уваги мені було багато.

Одруження з Федосью

Федосья, моя мати, доглядала в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмочком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку, вокуз. ковалі…»</ref>. У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьі.

Про молодість батька: Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.

Федір-кравець

Батько був справжнім роботягом. Одноосібне господарство у батьків було не маленьке. Коли польові роботи закінчувалися, наступав перепочинок. Взимку батько сідав за швейну машинку. Він мав німецьку «Зінгер». Роботу йому несли з усіх ближніх сіл. Пам'ятаю, що на передній лавці лежали розкроєні шуби, пітники так називався осінній одяг з полотна і магазинних матеріалів. Маленька Євдотья не відходила від батька, грала клаптями, шила одяг та ляльок. Якось, граючись, підставила палець під машинку, палець був проткнутий голкою, всі переполошилися, але обійшлося, зажило. За батьком приїжджали з далеких сіл, відвозили його до Зоби, Галаніного, Георгієвого. Зазвичай він жив там довго, переселявся з дому до хати та шив, доки є робота. А вдома накопичувалася чоловіча робота. Тоді мати запрягала коня, їхала за ним і привозила додому. Рубати дрова, привозити сіно. Раніше дрова на зиму не заготовляли, ліс ріс біля самого села, це потім його розкорчували та влаштували поля. А тоді, як тільки не було чим топити, мужики йдуть у ліс, нарубають дерева цілком, принесуть додому і звалять за ворота, а домочадці щодня пилять і топлять піч. І так усю зиму. Батько впорається по господарству і знову вирушає на заробітки.

Мама розповідала про один випадок. Батько довго затримався у селі Зоба, а вдома накопичилася робота. Вона поїхала за ним. Запитала у сільських де знайти кравця Федора, їй сказали на весіллі. Вона увійшла до будинку, де весілля співає та танцює[5]. У хаті гості, біля порогів «глядачі» так називали людей, які не запрошені, але прийшли на гуляння. Глядачі стояли біля дверей, далі проходити їм не дозволялося, але господарі обов'язково пригощали їх. Мелюзга[6] забиралися на палаті, щоб краще бачити чепурного нареченого і наречену. Мама ледве пробралася до Федора, він сидів в оточенні жінок і грав на гармошці він грав дуже добре, тому на такі заходи його запрошували часто. Мама попросила одного, іншого, третього передати чоловікові, щоб він вийшов до неї. Та батько, незважаючи на це, так і не вийшов. Мама постояла під порогом і пішла додому. Батько ще кілька днів доробляв свою роботу в тому селі, а як повернувся, мати зняла з вішалки рушник і хльоснула його по обличчю, але батько пожартував, на тому все й закінчилося.

Характер

Федір був великий жартівник, а ще він любив хвалитися. Наприклад, дістане в гостях гаманець і почне дні перераховувати, знаючи, що інші гроші не мають. Мама це дуже не любила, але відучити не могла. Взагалі жарти в батька були добрі, він їх складав на ходу і для дітей та дорослих.

Мама згадувала:

Ідемо ми на свято чи до церкви. А батько дорогою зупиняється, поговорить і розвеселить усіх, кого зустріне, а баб обов'язково поцілує. І хоч що з ним роби. Люди в окрузі знали, що він добродушний і витівки його були відомі, ніхто не ображався і зазвичай йому відповідали тим самим. Як казала мама батько був працьовитий, гарна опора для великої родини. Коли утворився колгосп – справно виконував усі вбрання бригадира. Навчив мене правильно топтати зародки на сіножаті, це під час війни мені дуже знадобилося. Багато років батько працював конюхом. Пам'ятаю курйозний випадок, мені було 7-8 років, коней вели на камські луки. Хлопчаки залізли на жвавих молодих коней, а мене батько посадив на руду Тихонихину кобилу. Вона була стара, низькоросла і широка. Особливо добре вона бігає «наскакати» - тобто. галопом, їдеш – хитає як у колисці. І ось усі поскакали, а я на Рижусі їду, раптом вона захотіла пити, і пішла до струмка, а місце там було топке, я на її спині не втрималася і скотилася просто в трясовину головою. Що далі не пам'ятаю, з голови вилетіло.

Федір пастух

Останні роки перед війною батько з братом Олексієм пасли колгоспну худобу. Стадо було велике, встежити за кожною коровою було неможливо. Проте, втрачені ввечері, вранці обов'язково ходили шукати, порядки в колгоспі були жорсткі, за пропажу доводилося платити зі своєї кишені. Іноді я ходила з батьком пастухати цілий день. Зазвичай ходили на Каму чи Чус. Природа там чудова: сонце, повітря, чиста вода. На луках черемха, малина, жимолість, суниця, кістяника, чорна та червона смородина, гриби. Наші пастухи ніколи не приходили додому з порожніми руками. Батько завжди за спиною мав пестер з берести [7]. Якщо ягоди та гриби ще не встигли, він приносив додому бересту чи лико, постоли та бродіння плести. Або гілки верби, щоб виготовити морди[8].

Велика Вітчизняна війна, останні роки життя

А потім вибухнула війна. У нашому селі було 30 будинків і в кожному був мужик. Молоді пішли на фронт, старші – до трудової армії. А таких як мій батько (йому вже було за 50) почали посилати на роботи. Я навчалася у 9 класі. У березні 1943 року батька послали в Омутнінськ, відвезти подарунки для фронту. Навантажили великий короб речами, перев'язали мотузками і відправили його одного в холоднечу більш як за 100 кілометрів через тайгу.

По дорозі на Омутнінськ у нього ліг один кінь, це був мерин на прізвисько Воронко. Батько злякався, адже за коня доведеться відповідати, він повернувся 10 км пішки до села за ветеринаром. Коли повернувся до коня з лікарем, побачив вдалині мужиків на лижах зі шматками м'яса в руках. Кінь весь розпорошити вони не встигли. Лікар діагностував у коня інфаркт. Більше про цю історію не пам'ятаю нічого, ні куди речі поділи, нічого. Батька після повернення поклали до лікарні із запаленням легень. На той час брат Ваня його комісували з армії був уже вдома і працював завідувачем райздраввідділу. У лікарні батько лежав недовго, ми з сестрою Ірою приходили до нього, він дуже погано почував себе: метався по ліжку, у нього був то жар, то озноб, його трясло. Попросив одягнути йому шкарпетки, ми одягли, напоїли чаєм, укутали і він заснув. На другий-третій день втік із лікарні додому. Прибіг по полю 2 кілометри нашвидкуруч одягнений і ліг на своє широке дерев'яне ліжко. Обігрівся, зрадів, що вдома й заговорив із нами. Почав накази давати, як жити без нього. Пам'ятаю, наказав дрова заготовляти так: нарубати дрібний ліс, зв'язати купку, тягнути додому за мотузку. «Але ж ти, Федосінь, так він називав маму, довго теж не простягнеш» - говорив. Але мама пережила його на понад 30 років.

Батька лікували вдома, приходила фельдшер дружина інженера Григорія Івановича Корчемкіна, ліків тоді не було, вона приносила тільки камфару і сульфідин. Якось батько почав марити, казав, що бачив солдатів, а серед них мій брат Альоша та чоловік сестри Тіма. Він, каже, кричав їм, а вони йшли, розмовляли і не звертали на нього уваги. Як виявилося, обидва вони на той момент вже були мертві. Батько помер тихо, йому було 57 років. Поховали його на бісерівському цвинтарі, сюди, багато років по тому привези й маму. У день його похорону прийшла похоронка на Тіму, чоловіка моєї старшої сестри Євдотьї.

Примітки

  1. ↑ це за 11 км від Бісерова
  2. ↑ де відбував заслання Короленка, це 40 км вниз про Бісерова по Камі
  3. ↑ так називали наймолодшого в сім'ї
  4. ↑ місце під селом на березі Ками
  5. ↑ у ті часи весілля гуляли всім селом
  6. ↑ діти
  7. ↑ аналог сучасного рюкзака
  8. ↑ сітки для лову риби
Отримано з http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=Селезньов_Федір_Іванович&oldid=5944