Ходирєв — Таллінн: відмінності між версіями

Матеріал з Енциклопедія Ходирєвих
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немає опису редагування
 
(Не показані 22 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
(421,'\'\'\'Таллин\'\'\' — самый крупный город и столица [[Эстония|Эстонии]]. Крупный пассажирский и грузовой морской порт.\n[[Файл:Толстая Мэри.jpg|thumb|left|200px|]]\nТаллин — политический, научный, экономический и культурный центр Эстонии. В городе находятся все ветви власти республики, также сосредоточено много средних профессиональных и высших учебных заведений.\n\nВ 1971 году Ходырев Владимир ездил в город Талин поступать в мореходное училище торгового флота.\n[[Категория:Таллин]]','utf-8'),
[[Файл:Толстая Мэри.jpg|thumb|left|200px|]]
426,784,'\'\'\'Ходырев в Эстонии\'\'\' — поездка в 1971 году в город Таллин (в советское время Таллинн) для поступления в Таллинское мореходное училище торгового флота.\n{{Подорож\n| параметри ліворуч =\n| колір фону =\n| тип подорожі =\n| напис над шаблоном =\n| подорож де = в Естонії\n| фото = Толстая Мэри.jpg\n| ширина =\n| коментарі до фото = Товста Мєрі\n| день початку подорожі = \n| місяць початку подорожі = 7\n| рік початку подорожі = 1971\n| день закінчення подорожі =\n| місяць закінчення подорожі = 8\n| рік закінчення подорожі = 1971\n| прізвище мандрівника 1 = Ходирєв\n| ім\'я мандрівника 1 = Володимир\n| позивний мандрівника 1 = Властарь\n\n| країна 1 = Естонія\n| населений пункт 1=Таллінн\n\n}}\n== Краткое описание ==\nВ 1971 году после выпускного 8 класса Шлаковской восьмилетней школы № 43 подал документы в Таллинскую мореходку торгового флота. Где-то в конце июня получил вызов на экзамены. Родители сквозь зубы отпустили меня одного ехать поступать. Это была моя первая поездка одного так далеко (поездка в составе кружка юных железнодорожников в Горький на детскую железную дорогу не в счет).\n\nТеперь уже и не помню то ли в конце июня, то ли в начале августа сам поехал в Таллин, с двумя пересадками в Кирове и в Ленинграде.\n\nКак добирался в Таллин особо уже и не помнится. Но Таллин честно говоря поразил. Для меня это был сказочно красивый город. Башни Толстая Мэри (Маргарита), Худой Томас (та которая с флюгером), морская портовая площадь, крепость Томпейя и особенно узкие улочки поразили меня. Познакомившись и подружившись там с Колей Мухой из Волгограда мы чудно проводили время шастая по городу и забираясь в такие невероятные закутки, что по сути забыли про вступительные экзамены. \n\nКороче. Успешно и дружно завалив самый первый экзамен, диктант по русскому языку (мы написали его на тройки), мы с Николаем не спешили уезжать из Таллина, благо что жить в общежитии мы могли до официального окончания вступительных экзаменов. \n\nЗа эти несколько дней мы тщательно исследовали крепость Тампейя, забравшись даже в какие-то подземные ходы. Все наши приключения мы связывали с недавним фильмом «Последняя реликвия». \n<poem>Ты, от них убеги, \nБольше не будет случая, \nТы, от них сбереги \nНашу надежду на лучшее, \nПока надеяться хочешь, \nПока надеяться можешь, \nНадеяться можешь - \nНе давайся, дитя.</poem> \nА сам бульвар Эстония стал просто любимым местом, где можно было посидеть и покурить сигареты Таллин, а если повезет то и пива попить (хотя понимаю какое такое пиво в 15 лет).\n\nХотя я ездил сдавать экзамены в мореходку никаких впечатлений о ней, кроме как о холодном, сыром и промозглом здании у меня не осталось. Основные впечатления это город, магазины (у нас таких даже в Кирове не было), кафушки, лавочки, старые дома и всевозможные башни и башенки. Люди, говорящие на каком-то протяжном русском языке, вопреки всему (мои родители говорили что эстонцы не любят русских) оказались очень приветливыми и отзывчивыми. Мы даже проучаствовали в каком семейном пикнике, гуляя где-то в парковой части города были приглашены за стол. Поразило обилие какой-то домашней выпечки и заваренный сладкий чай в который добавлялось вино. И даже не так. Поразило отсутствие спиртного на пикнике и только потом обилие домашней выпечки.\n\nПеред отъездом мы с Николаем шастали по магазинам в поисках подарков. Не встретив в продаже авоську, я купил, популярный в то время в Таллине, яркий тканевый мешочек с ручками в который упаковал купленное кремпленовое покрывало темного глубокого синего цвета. Маме купил красивый платок с изображением Толстой Мэри, папе портсигар с горельефом худого Томаса, Лене, как мне казалось очень нужную вешь, компас с видом Таллина, себе и друзьям блок сигарет Таллинн, всяких мелких сувениров, каких-то продуктов (сейчас удивляюсь, а сколько денег мне дали с собой родители?).\n\nКороче во время пересадки в Ленинграде этот чемодан у меня благополучно сперли, оставив только этот пакет-мешок с кремпленовым покрывалом на котором я мирно дремал на скамейке.\n\nВернувшись домой без подарков, но с кремпленовым покрывалом, я был шумно встречен папой в Яру, посажен на какой-то ближайший тепловоз до Песковки и уже дома затискан мамой, тетей Нонной и тетей Галей Куковякиной. Когда я со слезами рассказывал про украденный чемодан и куче подарков в нём, они весело и счастливо приговаривали: «Да хорошо все! Не плачь! Спасибо что живой!». Потом долго рассматривали кремпленовое покрывало, цокали языком, говорили о том как умеют делать вещи в Прибалтике. \n\nС пакетом-мешочком мама долго ходила на работу в депо. А как же? Подарок от сына. \n\nА покрывало стало семейной реликвией. Ему уже 45 лет и оно находится сейчас в Жениной семье.','utf-8')
 
{{Основна стаття|Ходирєв Володимир Германович}}
 
'''Таллінн''' — найбільше місто і столиця Естонії Естонії. Великий пасажирський та вантажний морський порт.
 
Таллінн - політичний, науковий, економічний і культурний центр Естонії. У місті знаходяться всі гілки влади республіки, також зосереджено багато середніх професійних та вищих навчальних закладів.
 
У 1971 році Ходирєв Володимир їздив до міста Талін вступати до морехідного училища торговельного флоту.
 
Поїздка в 1971 році в місто Таллінн (за радянських часів Таллінн) для вступу в Талліннське морехідне училище торгового флоту.
 
== Короткий опис ==
У 1971 році після випускного 8 класу Шлаківської восьмирічної школи № 43 подав документи до Таллінської мореплавства торгового флоту. Десь наприкінці червня отримав виклик на іспити. Батьки крізь зуби відпустили мене одного їхати надходити. Це була моя перша поїздка одного так далеко<ref>поїздка у складі гуртка юних залізничників до Горького на дитячу залізницю не береться до уваги</ref>.
 
Тепер уже й не пам'ятаю чи то наприкінці червня, чи то на початку серпня сам поїхав до Таллінна, з двома пересадками в Кірові та Ленінграді.
=== Після іспитів ===
Як добирався до Таллінна особливо вже й не пам'ятається. Але Таллін чесно кажучи вразив. Для мене це було казково гарне місто. Башти Товста Мері (Маргарита), Худий Томас (та яка з флюгером), морська портова площа, фортеця Томпейя і особливо вузькі вулички вразили мене. Познайомившись і потоваришувавши там з Колею Мухою з Волгограда ми дивно проводили час шаста по місту і забираючись у такі неймовірні закутки, що по суті забули про вступні іспити.
 
Успішно і дружно заваливши найперший іспит, диктант з російської мови ми написали його на трійки, ми з Миколою не поспішали їхати з Таллінна, благо що жити в гуртожитку ми могли до офіційного закінчення вступних іспитів.
 
За ці кілька днів ми ретельно досліджували фортецю Тампейя, залізши навіть у якісь підземні ходи. Усі наші пригоди ми пов'язували із нещодавнім фільмом «Остання реліквія».
 
<blockquote>
Ты, от них убеги, <br />
Больше не будет случая, <br />
Ты, от них сбереги <br />
Нашу надежду на лучшее, <br />
Пока надеяться хочешь, <br />
Пока надеяться можешь, <br />
Надеяться можешь - <br />
Не давайся, дитя.
</blockquote>
 
 
А сам бульвар Естонія став просто улюбленим місцем, де можна було посидіти і покурити цигарки Таллінн, а якщо пощастить то й пива попити<ref>хоча розумію якесь пиво в 15 років</ref>.
 
Хоча я їздив складати іспити в морехідку жодних вражень про неї, крім як про холодну, сиру і вогкувату будівлю у мене не залишилося. Основні враження це місто, магазини <ref>у нас таких навіть у Кірові не було</ref>, кафушки, лавочки, старі будинки та всілякі вежі та вежі. Люди, які говорять якоюсь протяжною російською мовою, попри все <ref>мої батьки казали, що естонці не люблять росіян</ref> виявилися дуже привітними та чуйними. Ми навіть взяли участь у якомусь сімейному пікніку, гуляючи десь у парковій частині міста були запрошені за стіл. Вразило велику кількість якоїсь домашньої випічки і заварений солодкий чай у який додавали вино. І навіть негаразд. Вразила відсутність спиртного на пікніку і тільки потім велика кількість домашньої випічки.
 
Перед від'їздом ми з Миколою тинялися по магазинах у пошуках подарунків. Не зустрівши у продажу авоську, я купив, популярний на той час у Таллінні, яскравий тканинний мішечок з ручками в який запакував куплене кремпленове покривало темного глибокого синього кольору. Мамі купив гарну хустку із зображенням Толстої Мері, татові портсигар з горельєфом худого Томаса, Олені, як мені здавалося дуже потрібну веш, компас з виглядом Таллінна, собі та друзям блок сигарет Таллінн, всяких дрібних сувенірів, якихось продуктів<ref>зараз дивуюсь, а скільки грошей дали батьки?</ref>.
 
Під час пересадки в Ленінграді цю валізу у мене благополучно сперли, залишивши тільки цей пакет-мішок з кремпленовим покривалом, на якому я мирно дрімав на лавці.
 
== Вдома ==
Повернувшись додому без подарунків, але з кремпленовим покривалом, я був галасливо зустрінутий татом у Яру, посаджений на якийсь найближчий тепловоз до Пісківки і вже вдома затиснутий мамою, тіткою Нонною та тіткою Галею Куковякіною. Коли я зі сльозами розповідав про вкрадену валізу і купу подарунків у ній, вони весело та щасливо примовляли: «Та добре все! Чи не плач! Дякую що живий!». Потім довго розглядали кремпленове покривало, цокали язиком, говорили про те, як вміють робити речі в Прибалтиці.
 
З пакетом-мішочком мама довго ходила працювати в депо. А як же? Подарунок від сина.
 
А покривало стало сімейною реліквією. Йому вже 45 років і воно перебуває зараз у Жениній родині.
 
==Примітки==
[[Категорія:Ходирєв Володимир Германович]][[Категорія:Таллінн]][[Категорія:1971 рік]]

Поточна версія на 08:09, 25 серпня 2025

Толстая Мэри.jpg

Докладніше: Ходирєв Володимир Германович.

Таллінн — найбільше місто і столиця Естонії Естонії. Великий пасажирський та вантажний морський порт.

Таллінн - політичний, науковий, економічний і культурний центр Естонії. У місті знаходяться всі гілки влади республіки, також зосереджено багато середніх професійних та вищих навчальних закладів.

У 1971 році Ходирєв Володимир їздив до міста Талін вступати до морехідного училища торговельного флоту.

Поїздка в 1971 році в місто Таллінн (за радянських часів Таллінн) для вступу в Талліннське морехідне училище торгового флоту.

Короткий опис

У 1971 році після випускного 8 класу Шлаківської восьмирічної школи № 43 подав документи до Таллінської мореплавства торгового флоту. Десь наприкінці червня отримав виклик на іспити. Батьки крізь зуби відпустили мене одного їхати надходити. Це була моя перша поїздка одного так далеко[1].

Тепер уже й не пам'ятаю чи то наприкінці червня, чи то на початку серпня сам поїхав до Таллінна, з двома пересадками в Кірові та Ленінграді.

Після іспитів

Як добирався до Таллінна особливо вже й не пам'ятається. Але Таллін чесно кажучи вразив. Для мене це було казково гарне місто. Башти Товста Мері (Маргарита), Худий Томас (та яка з флюгером), морська портова площа, фортеця Томпейя і особливо вузькі вулички вразили мене. Познайомившись і потоваришувавши там з Колею Мухою з Волгограда ми дивно проводили час шаста по місту і забираючись у такі неймовірні закутки, що по суті забули про вступні іспити.

Успішно і дружно заваливши найперший іспит, диктант з російської мови ми написали його на трійки, ми з Миколою не поспішали їхати з Таллінна, благо що жити в гуртожитку ми могли до офіційного закінчення вступних іспитів.

За ці кілька днів ми ретельно досліджували фортецю Тампейя, залізши навіть у якісь підземні ходи. Усі наші пригоди ми пов'язували із нещодавнім фільмом «Остання реліквія».

Ты, от них убеги,
Больше не будет случая,
Ты, от них сбереги
Нашу надежду на лучшее,
Пока надеяться хочешь,
Пока надеяться можешь,
Надеяться можешь -
Не давайся, дитя.


А сам бульвар Естонія став просто улюбленим місцем, де можна було посидіти і покурити цигарки Таллінн, а якщо пощастить то й пива попити[2].

Хоча я їздив складати іспити в морехідку жодних вражень про неї, крім як про холодну, сиру і вогкувату будівлю у мене не залишилося. Основні враження це місто, магазини [3], кафушки, лавочки, старі будинки та всілякі вежі та вежі. Люди, які говорять якоюсь протяжною російською мовою, попри все [4] виявилися дуже привітними та чуйними. Ми навіть взяли участь у якомусь сімейному пікніку, гуляючи десь у парковій частині міста були запрошені за стіл. Вразило велику кількість якоїсь домашньої випічки і заварений солодкий чай у який додавали вино. І навіть негаразд. Вразила відсутність спиртного на пікніку і тільки потім велика кількість домашньої випічки.

Перед від'їздом ми з Миколою тинялися по магазинах у пошуках подарунків. Не зустрівши у продажу авоську, я купив, популярний на той час у Таллінні, яскравий тканинний мішечок з ручками в який запакував куплене кремпленове покривало темного глибокого синього кольору. Мамі купив гарну хустку із зображенням Толстої Мері, татові портсигар з горельєфом худого Томаса, Олені, як мені здавалося дуже потрібну веш, компас з виглядом Таллінна, собі та друзям блок сигарет Таллінн, всяких дрібних сувенірів, якихось продуктів[5].

Під час пересадки в Ленінграді цю валізу у мене благополучно сперли, залишивши тільки цей пакет-мішок з кремпленовим покривалом, на якому я мирно дрімав на лавці.

Вдома

Повернувшись додому без подарунків, але з кремпленовим покривалом, я був галасливо зустрінутий татом у Яру, посаджений на якийсь найближчий тепловоз до Пісківки і вже вдома затиснутий мамою, тіткою Нонною та тіткою Галею Куковякіною. Коли я зі сльозами розповідав про вкрадену валізу і купу подарунків у ній, вони весело та щасливо примовляли: «Та добре все! Чи не плач! Дякую що живий!». Потім довго розглядали кремпленове покривало, цокали язиком, говорили про те, як вміють робити речі в Прибалтиці.

З пакетом-мішочком мама довго ходила працювати в депо. А як же? Подарунок від сина.

А покривало стало сімейною реліквією. Йому вже 45 років і воно перебуває зараз у Жениній родині.

Примітки

  1. ↑ поїздка у складі гуртка юних залізничників до Горького на дитячу залізницю не береться до уваги
  2. ↑ хоча розумію якесь пиво в 15 років
  3. ↑ у нас таких навіть у Кірові не було
  4. ↑ мої батьки казали, що естонці не люблять росіян
  5. ↑ зараз дивуюсь, а скільки грошей дали батьки?
Отримано з http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=Ходирєв_—_Таллінн&oldid=5869