Лучнікова Євдокія Федорівна: відмінності між версіями

Матеріал з Енциклопедія Ходирєвих
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немає опису редагування
м (Володимир Ходирєв перейменував сторінку з Лучникова Євдокія Федорівна на Лучнікова Євдокія Федорівна)
 
(Не показано 5 проміжних версій цього користувача)
Рядок 14: Рядок 14:
}}'''Лучнікова Євдокія Федорівна''' — колгоспниця, ударниця праці.
}}'''Лучнікова Євдокія Федорівна''' — колгоспниця, ударниця праці.


Батько Селезньов Федір Іванович. Мати Селезньова, Федосья Степанівна, у дівоцтві Лучникова. Чоловік Лучников імофій Іванович. Діти Ольга та Слава. Сестри Ірина, Наталя, Ганна та брат Іван.
Батько Селезньов Федір Іванович. Мати Селезньова, Федосья Степанівна, у дівоцтві Лучнікова. Чоловік Лучніков Тімофій Іванович. Діти Ольга та Слава. Сестри Ірина, Наталя, Ганна та брат Іван.
== "Родословная нашей семьи", Кошурникова Н.Ф. ==
== "Родовід нашої сім'ї", Кошурнікова Н.Ф. ==
Жизнь моей старшей сестры сложилась вроде бы не плохо. Муж у нее бал парень видный. Замуж она вышла в
Життя моєї старшої сестри склалося начебто не погано. Чоловік у неї бал хлопець помітний. Заміж вона вийшла в
Селезневскую деревню за Лучникова Тимофея. сестра рожала несколько раз, но выжили только 2 ее детей:
Селезнівське село за Лучнікова Тимофія. сестра народжувала кілька разів, але вижили лише 2 її дітей:
Ольга и Слава.
Ольга та Слава.


Я запомнила сестру уже когда она была средних лет. Когда я родилась моему отцу уже был 41 год, так что
Я запам'ятала сестру вже коли вона була в середньому. Коли я народилася своєму батькові вже був 41 рік, так що
разница в возрасте с сестрой у нас была немалая. Евдокия была великой труженицей. Она была ударницей
різниця у віці із сестрою у нас була чимала. Євдокія була великою трудівницею. Вона була ударницею
труда. Несмотря на трудности сестра всегда была оптимисткой, это была ее отличительная черта от всех нас,
праці. Незважаючи на труднощі сестра завжди була оптимісткою, це була її відмінна риса від усіх нас.
она обладала остроумием и чувством юмора. На работе всегда могла всех рассмешить, поднять настроение в
вона мала дотепність і почуття гумору. На роботі завжди могла всіх розсмішити, підняти настрій у
трудовых буднях. Однажды вечером слышим стук в окно и голос: "Пусите переночевать". Все бежим смотреть,
трудові будні. Якось увечері чуємо стукіт у вікно і голос: "Пусите переночувати". Все біжимо дивитися,
а там женщина с натянутым на лицо платком и палкой в руке. Еле узнали Евдотью, это она нас разыграла.
а там жінка з натягнутою на обличчя хусткою та палицею в руці. Ледве впізнали Євдотью, це вона нас розіграла.
Каждый раз, когда у нее было настроение она преподносила нам сюрпризы, ее даже называли вторым Федором
Щоразу, коли вона мала настрій, вона подавала нам сюрпризи, її навіть називали другим Федором.
Ваниным (наш отец). Во время войны сестра трудилась без выходных с утра до ночи, а дома еще хозяйство,
Ваніним (наш батько). Під час війни сестра працювала без вихідних з ранку до ночі, а вдома ще господарство,
дети. В то время она сильно подорвала здоровье. В 1941 году на фронт забрали ее мужа Тимофея.
Діти. На той час вона сильно підірвала здоров'я. 1941 року на фронт забрали її чоловіка Тимофія.
Было лето 1941 года. Ежедневно отправляли мужиков на фронт. Дорога шла по берегу Камы. Возле деревни
Було літо 1941 року. Щодня відправляли мужиків на фронт. Дорога йшла берегом Ками. Біля села
была паромная переправа. Дорога была узкая, расчитанная на лошадиные повозки. По этой дороге в конце
була поромна переправа. Дорога була вузька, розрахована на кінські вози. Цією дорогою наприкінці
июня 1941 года мы провожли на войну братьев сначала Ивана, потом Алексея и зятя Тимофея. Прошло
червня 1941 року ми проводили на війну братів спочатку Івана, потім Олексія та зятя Тимофія. Пройшло
столько лет, а проводы Тимы у меня и сейчас перед глазами. Он, как чувствовал, что не вернется. В его душе,
стільки років, а проводи Тіми в мене і зараз перед очима. Він відчував, що не повернеться. У його душі,
похоже творилось что-то невероятное, я такого еще не видела ни на одних проводах. Когда прощался, он так
схоже творилося щось неймовірне, я такого ще не бачила на жодних дротах. Коли прощався, він так
плакал, никто не мог его остановить. Оле было лет 5, она держалась за мамину юбку. Славе было года 2, он
плакав, ніхто не міг зупинити його. Олі було років 5, вона трималася за мамину спідницю. Славі було 2 роки, він
был на руках у матери. Командир отдал приказ всем садиться по телегам. Все расселись, а Тиму не можем
був на руках у матері. Командир наказав усім сідати по возах. Усі розсілися, а Тіму не можемо
оттащить. Лелю прижал к себе, Славу и Евдотью обнимал другой рукой. Кое-как сел на телегу, только
відтягнути. Лелю притиснув до себе, Славу та Євдотью обіймав іншою рукою. Сяк-так сів на віз, тільки
двинулись - соскочил с телеги и бросился к детям, крича: "Леля!Слава!". Так бегал раза два, накоенц,
рушили - зіскочив з воза і кинувся до дітей, кричачи: "Леля! Слава!". Так бігав разів зо два, нарешті,
смирился и уехал...навсегда... С этого момента все семейные заботы свалились на плечи Евдотьи.
змирився і поїхав ... назавжди ... З цієї миті всі сімейні турботи впали на плечі Євдотьї.


В 1943 жена (моя сестра) получила похоронку. Ее вручили 10 марта, не раньше не позднее, а во время похорон
У 1943 дружина (моя сестра) отримала похорон. Її вручили 10 березня, не раніше не пізніше, а під час похорону
нашего отца. У всех добавилось еще одно горе, в госпитале в г. Пенза умер Тима. Сестра ждала его живым,
нашого батька. У всіх додалося ще одне горе, у шпиталі у м. Пенза помер Тіма. Сестра чекала на нього живим,
надеялась на это в письмах, но судьба распорядилась иначе.
сподівалася це у листах, але доля розпорядилася інакше.


Последние годы жизни Евдотья жила у своего сына Славы в Удмуртии, там ее и похоронили на Игринском
Останні роки життя Євдотья жила у свого сина Слави в Удмуртії, там її й поховали Ігринском
кладбище.
кладовище.

Поточна версія на 21:29, 22 березня 2023

Лучнікова
Євдокія Федорівна
(у дівочості Селезньова)
Лучнікова Євдокія Федорівна.jpg
Роки життя
 1909 —  невідомо
 місце народження  Селезньово
 місце смерті  Ігра

Лучнікова Євдокія Федорівна — колгоспниця, ударниця праці.

Батько Селезньов Федір Іванович. Мати Селезньова, Федосья Степанівна, у дівоцтві Лучнікова. Чоловік Лучніков Тімофій Іванович. Діти Ольга та Слава. Сестри Ірина, Наталя, Ганна та брат Іван.

"Родовід нашої сім'ї", Кошурнікова Н.Ф.

Життя моєї старшої сестри склалося начебто не погано. Чоловік у неї бал хлопець помітний. Заміж вона вийшла в Селезнівське село за Лучнікова Тимофія. сестра народжувала кілька разів, але вижили лише 2 її дітей: Ольга та Слава.

Я запам'ятала сестру вже коли вона була в середньому. Коли я народилася своєму батькові вже був 41 рік, так що різниця у віці із сестрою у нас була чимала. Євдокія була великою трудівницею. Вона була ударницею праці. Незважаючи на труднощі сестра завжди була оптимісткою, це була її відмінна риса від усіх нас. вона мала дотепність і почуття гумору. На роботі завжди могла всіх розсмішити, підняти настрій у трудові будні. Якось увечері чуємо стукіт у вікно і голос: "Пусите переночувати". Все біжимо дивитися, а там жінка з натягнутою на обличчя хусткою та палицею в руці. Ледве впізнали Євдотью, це вона нас розіграла. Щоразу, коли вона мала настрій, вона подавала нам сюрпризи, її навіть називали другим Федором. Ваніним (наш батько). Під час війни сестра працювала без вихідних з ранку до ночі, а вдома ще господарство, Діти. На той час вона сильно підірвала здоров'я. 1941 року на фронт забрали її чоловіка Тимофія. Було літо 1941 року. Щодня відправляли мужиків на фронт. Дорога йшла берегом Ками. Біля села була поромна переправа. Дорога була вузька, розрахована на кінські вози. Цією дорогою наприкінці червня 1941 року ми проводили на війну братів спочатку Івана, потім Олексія та зятя Тимофія. Пройшло стільки років, а проводи Тіми в мене і зараз перед очима. Він відчував, що не повернеться. У його душі, схоже творилося щось неймовірне, я такого ще не бачила на жодних дротах. Коли прощався, він так плакав, ніхто не міг зупинити його. Олі було років 5, вона трималася за мамину спідницю. Славі було 2 роки, він був на руках у матері. Командир наказав усім сідати по возах. Усі розсілися, а Тіму не можемо відтягнути. Лелю притиснув до себе, Славу та Євдотью обіймав іншою рукою. Сяк-так сів на віз, тільки рушили - зіскочив з воза і кинувся до дітей, кричачи: "Леля! Слава!". Так бігав разів зо два, нарешті, змирився і поїхав ... назавжди ... З цієї миті всі сімейні турботи впали на плечі Євдотьї.

У 1943 дружина (моя сестра) отримала похорон. Її вручили 10 березня, не раніше не пізніше, а під час похорону нашого батька. У всіх додалося ще одне горе, у шпиталі у м. Пенза помер Тіма. Сестра чекала на нього живим, сподівалася це у листах, але доля розпорядилася інакше.

Останні роки життя Євдотья жила у свого сина Слави в Удмуртії, там її й поховали Ігринском кладовище.

Отримано з http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=Лучнікова_Євдокія_Федорівна&oldid=3309