<?xml version="1.0"?>
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xml:lang="uk">
	<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/api.php?action=feedcontributions&amp;feedformat=atom&amp;user=%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80+%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2</id>
	<title>Енциклопедія Ходирєвих - Внесок користувача [uk]</title>
	<link rel="self" type="application/atom+xml" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/api.php?action=feedcontributions&amp;feedformat=atom&amp;user=%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80+%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2"/>
	<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0:%D0%92%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BE%D0%BA/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2"/>
	<updated>2026-04-17T13:32:41Z</updated>
	<subtitle>Внесок користувача</subtitle>
	<generator>MediaWiki 1.39.0</generator>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:2010-11-22.jpg&amp;diff=9451</id>
		<title>Файл:2010-11-22.jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:2010-11-22.jpg&amp;diff=9451"/>
		<updated>2026-03-17T22:11:00Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8F&amp;diff=9450</id>
		<title>Катеринівська миля</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8F&amp;diff=9450"/>
		<updated>2026-03-17T22:06:10Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Світлини */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;[[File:Екатерининская миля на Старокрымском полигоне.jpg|300px|thumb|]]&lt;br /&gt;
'''Катеринівська миля'''&amp;amp;nbsp;— пам'ятки історії та архітектури, дорожні знаки, побудовані в 1784–1787 роках на передбачуваному шляху проходження російської імператриці Катерини II. '''Символ окупації Криму Російською імперією.'''&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Історія спорудження ==&lt;br /&gt;
У 1787 році відбулася поїздка Катерини II до Криму. Цей захід переслідував насамперед геополітичну мету. Влада Росії бажала продемонструвати своїм політичним опонентам в Європі і Азії «незаперечні права» на включення Криму та інших територій Південної України до складу імперії.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У 1784 році розпочалося будівництво траси з Санкт-Петербурга в Тавриду. Проєкт передбачав не лише шосейну дорогу, але і шляхові палаци, павільйони, станції, стайні, мости, тріумфальні арки, а також своєрідні десятиверстові знаки. Вони не мали аналогів в історії дорожнього будівництва в Російській імперії, і після поїздки Катерини II до Криму стали називатися Катеринівськими милями.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ініціатором встановлення цих знаків, мабуть, був правитель Таврійської області Василь Васильович Нечуй-Коховський. Його пропозиція князю Григорію Олександровичу Потьомкіну була схвалена і Катеринославський і Таврійський генерал-губернатор, князь Г. А. Потьомкін дав у вересні 1784 розпорядження про будівництво миль (дорожніх знаків). Він же затверджував малюнки звичайних верстових і десятиверстових знаків. Вважають, що милі в Криму споруджувалися за проєктом архітектора Івана Старова. До теперішнього часу збереглися тільки «милі» (десятиверстові). Про верстові стовпи інформації немає.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
«Катеринівські милі», висловлюючись сучасною мовою, були типовими. Милі, які знаходяться в Криму являють собою нижню частину колони тосканського ордеру з шестигранним перехопленням посередині і конусоподібним завершенням, встановлену на квадратному в плані постаменті. Споруджувалися вони з блоків білого каменю-вапняку (бодракських, інкерманських та інших каменоломень). Загальна висота — близько 3,5 м. Діаметр фусту колони — близько 0,8 м. Основа у верхній частині по периметру вінчається профільованим карнизом. Добре підігнані, тесані, кам'яні блоки складені на вапняному розчині.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Первісна кількість миль невідома, але якщо врахувати, що шлях прямування імператриці становив не менше 550 миль, то їх повинно було бути близько 55 одиниць.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Виготовленням та встановленням «миль» за маршрутами Бериславль — Перекоп — Ак-Мечеть і Севастополь — Бахчисарай — Ак-Мечеть — Карасубазар — Феодосія керував В. В. Нечуй-Коховський. Виготовляли їх, як і версти, в Криму.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Три дорожніх знаки, що від Дніпра до Берислава, відрізняються за зовнішнім виглядом від тих, що знаходяться в Криму. Історія їх встановлення невідома, але можна припустити, що їх також встановили під час підготовки дороги до подорожі Катерини II.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Доля пам'ятників ==&lt;br /&gt;
На початку 30-х рр. XIX&amp;amp;nbsp;ст. в Криму було зареєстровано 12 Катеринівських миль. У радянський час їх велика частина, як «символи царизму», була знищена.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Сучасний стан ==&lt;br /&gt;
До теперішнього часу повністю або частково збереглося шість Катеринівських миль в Криму, дві на території Дніпропетровської області і одна в Херсонській області.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Криму:&lt;br /&gt;
* Одна в Севастополі на Північній стороні, на вулиці Челюскінців, у парку Учкуївка.&amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|38|19.55|N|33|32|29.80|E}}).&lt;br /&gt;
* Інша — в Бахчисараї поруч з Ханським палацом. Бахчисарайська миля являє собою прямокутну в плані основу (близько 1,2 х 1,2 м) висотою близько 1 м, на якій встановлена ​​колона. Остання є ніби нижньою частиною класичної колони тосканського ордеру. У верхній частині колони — шестигранний потовщення, на двох площинах якого вирубані написи російською і татарською мовами: «Блаженной памяти Императрица Екатерина II изволила быть в Бакчисарае в 1787 году мая 14» (західний фасад). На північно-західному фасаді текст виконаний арабською в'яззю (6 рядків). Це була єдина миля, увінчана в XIX ст. двоголовим металевим орлом. Спочатку він був встановлений над порталом, так званих, Залізних дверей Бахчисарайського палацу. Після 1917 року герб було демонтовано. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|44|56.78|N|33|52|56.31|E}}).&lt;br /&gt;
* Третя — на трасі Шаблон:Автошлях Н Сімферополь — Севастополь, на повороті не доїжджаючи 1 км до с. Севастянівка. Відома у місцевих жителів також під назвою «Катькин камінь». Матеріал — тесані блоки каменю-вапняку (мабуть, з бодракського кар'єру) на вапняному розчині. Побілена в білий колір. Загальна висота милі — 3,8 м. Умовно вона складається з двох різнохарактерних частин: майже кубічної нижньої частини і колоноподібної верхньої. Нижня частина — квадратна в плані (1,25 х 1,25 м), з триступінчастим невеликим цоколем. Верхня частина кубоподібного об'єму оперізується по периметру поличкою з викружкою. Друга частина, що увінчує, складається з фрагмента тосканської колони (плита, вал, поличка і вельми укорочений фуст). Фуст — діаметром 0,84 м, у верхній частині має нетрадиційне потовщення — шестигранний, в плані, об'єм, площини якого, що сполучаються, розчленовані вертикальними жолобками. Розмір кожної площини — 0,48×0,82 м.&amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|48|57.71|N|33|56|48.31|E}}). &lt;br /&gt;
* Четверта — миля, розташовувалася між селами Насипне і Первомайське, при повороті на село Відважне, була зруйнована в 1998 році. Тоді ж шматки милі перевезли у двір краєзнавчого музею в Старому Криму. Співробітники музею заново «зібрали» милю, і тепер вона у відреставрованому вигляді зберігається у дворі музею. 10 травня 2010 року на трасі Сімферополь — Феодосія на повороті в село Відважне встановлено пам'ятний знак у вигляді катерининської милі &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|45|01|45|N|35|05|19|E}}).&lt;br /&gt;
* П'ята — на 29-му км шосе Сімферополь — Феодосія (біля села Квіткове). Була відновлена 12.07.2012. Це реконструкція на старому постаменті по типу інших збережених в Криму знаків. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|45|03|53.30|N|34|25|40.80|E}})&amp;lt;br/&amp;gt;&lt;br /&gt;
* Шоста&amp;amp;nbsp;— знаходиться на території військового полігону на північ від гори [[Агармиш]] на місці старої дороги в Карасубазар. Вона збереглася добре.&amp;lt;br/&amp;gt;{{coord|45.072597|35.072077}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
На території Дніпропетровської області збереглися лише дві «милі»:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Одна в Дніпрі — в центрі міста на Соборній площі;&lt;br /&gt;
* Інша — в селі Волоське Дніпровського району (частково зруйнована).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
На території Херсонської області:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Одна миля — біля села Осокорівка в Нововоронцовському районі. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|47|27|00.2|N|33|52|28.4|E}}).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Світлини ==&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery widths=&amp;quot;180&amp;quot; heights=&amp;quot;140&amp;quot; perrow=&amp;quot;5&amp;quot; class=&amp;quot;center&amp;quot; style=&amp;quot;center&amp;quot;&amp;gt;&lt;br /&gt;
Файл:2010-11-22.jpg|Катеринівська миля у Севастополі&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля.jpg|Катеринівська миля в Бахчисараї&lt;br /&gt;
Файл:Milja P1040387.jpg|Катеринівська миля в [[Старий Крим|Старому Криму]]&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля возле села Цветочное до реконструкции.jpg|Залишки Катеринiвської милі біля села Квіткове, від неї залишався один постамент (липень 2011)&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля возле села Цветочное после реконструкции.jpg|Катеринiвська миля біля села Квіткове, що була реконструйована за зразком збережених в Криму миль (2012)&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля на Старокрымском полигоне.jpg|Катеринiвська миля на старокримському військовому полігоні&lt;br /&gt;
Файл:Миля.jpg|Катеринівська миля в [[Дніпро (місто)|Дніпрі]]&lt;br /&gt;
Файл:Волосское екатерининская миля.jpg|Катеринiвська миля бiля села Волоське на Днiпропетровщинi&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Література ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Пам'ятники містобудування та архітектури Української РСР.&amp;amp;nbsp;— Київ: Будівельник, 1983—1986.&amp;amp;nbsp;— Том 2.&amp;amp;nbsp;— С. 264.&lt;br /&gt;
* Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИиД).&amp;amp;nbsp;— 1877, т. Х; 1889, т. XV.&lt;br /&gt;
* Известия Таврической учетной архивной комиссии (ИТУАК).&amp;amp;nbsp;— 1887, №&amp;amp;nbsp;2, 3; 1888, №&amp;amp;nbsp;6; 1891, №&amp;amp;nbsp;11, 13; 1892, №&amp;amp;nbsp;17; 1903, №&amp;amp;nbsp;35.&lt;br /&gt;
* Кеппен П. О древностях Южного берега Крыма и гор Таврических.&amp;amp;nbsp;— СПб.: 1837.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Категорія:Пам'ятки України]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8F&amp;diff=9449</id>
		<title>Катеринівська миля</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8F&amp;diff=9449"/>
		<updated>2026-03-17T22:05:46Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Світлини */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;[[File:Екатерининская миля на Старокрымском полигоне.jpg|300px|thumb|]]&lt;br /&gt;
'''Катеринівська миля'''&amp;amp;nbsp;— пам'ятки історії та архітектури, дорожні знаки, побудовані в 1784–1787 роках на передбачуваному шляху проходження російської імператриці Катерини II. '''Символ окупації Криму Російською імперією.'''&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Історія спорудження ==&lt;br /&gt;
У 1787 році відбулася поїздка Катерини II до Криму. Цей захід переслідував насамперед геополітичну мету. Влада Росії бажала продемонструвати своїм політичним опонентам в Європі і Азії «незаперечні права» на включення Криму та інших територій Південної України до складу імперії.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У 1784 році розпочалося будівництво траси з Санкт-Петербурга в Тавриду. Проєкт передбачав не лише шосейну дорогу, але і шляхові палаци, павільйони, станції, стайні, мости, тріумфальні арки, а також своєрідні десятиверстові знаки. Вони не мали аналогів в історії дорожнього будівництва в Російській імперії, і після поїздки Катерини II до Криму стали називатися Катеринівськими милями.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ініціатором встановлення цих знаків, мабуть, був правитель Таврійської області Василь Васильович Нечуй-Коховський. Його пропозиція князю Григорію Олександровичу Потьомкіну була схвалена і Катеринославський і Таврійський генерал-губернатор, князь Г. А. Потьомкін дав у вересні 1784 розпорядження про будівництво миль (дорожніх знаків). Він же затверджував малюнки звичайних верстових і десятиверстових знаків. Вважають, що милі в Криму споруджувалися за проєктом архітектора Івана Старова. До теперішнього часу збереглися тільки «милі» (десятиверстові). Про верстові стовпи інформації немає.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
«Катеринівські милі», висловлюючись сучасною мовою, були типовими. Милі, які знаходяться в Криму являють собою нижню частину колони тосканського ордеру з шестигранним перехопленням посередині і конусоподібним завершенням, встановлену на квадратному в плані постаменті. Споруджувалися вони з блоків білого каменю-вапняку (бодракських, інкерманських та інших каменоломень). Загальна висота — близько 3,5 м. Діаметр фусту колони — близько 0,8 м. Основа у верхній частині по периметру вінчається профільованим карнизом. Добре підігнані, тесані, кам'яні блоки складені на вапняному розчині.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Первісна кількість миль невідома, але якщо врахувати, що шлях прямування імператриці становив не менше 550 миль, то їх повинно було бути близько 55 одиниць.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Виготовленням та встановленням «миль» за маршрутами Бериславль — Перекоп — Ак-Мечеть і Севастополь — Бахчисарай — Ак-Мечеть — Карасубазар — Феодосія керував В. В. Нечуй-Коховський. Виготовляли їх, як і версти, в Криму.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Три дорожніх знаки, що від Дніпра до Берислава, відрізняються за зовнішнім виглядом від тих, що знаходяться в Криму. Історія їх встановлення невідома, але можна припустити, що їх також встановили під час підготовки дороги до подорожі Катерини II.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Доля пам'ятників ==&lt;br /&gt;
На початку 30-х рр. XIX&amp;amp;nbsp;ст. в Криму було зареєстровано 12 Катеринівських миль. У радянський час їх велика частина, як «символи царизму», була знищена.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Сучасний стан ==&lt;br /&gt;
До теперішнього часу повністю або частково збереглося шість Катеринівських миль в Криму, дві на території Дніпропетровської області і одна в Херсонській області.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Криму:&lt;br /&gt;
* Одна в Севастополі на Північній стороні, на вулиці Челюскінців, у парку Учкуївка.&amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|38|19.55|N|33|32|29.80|E}}).&lt;br /&gt;
* Інша — в Бахчисараї поруч з Ханським палацом. Бахчисарайська миля являє собою прямокутну в плані основу (близько 1,2 х 1,2 м) висотою близько 1 м, на якій встановлена ​​колона. Остання є ніби нижньою частиною класичної колони тосканського ордеру. У верхній частині колони — шестигранний потовщення, на двох площинах якого вирубані написи російською і татарською мовами: «Блаженной памяти Императрица Екатерина II изволила быть в Бакчисарае в 1787 году мая 14» (західний фасад). На північно-західному фасаді текст виконаний арабською в'яззю (6 рядків). Це була єдина миля, увінчана в XIX ст. двоголовим металевим орлом. Спочатку він був встановлений над порталом, так званих, Залізних дверей Бахчисарайського палацу. Після 1917 року герб було демонтовано. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|44|56.78|N|33|52|56.31|E}}).&lt;br /&gt;
* Третя — на трасі Шаблон:Автошлях Н Сімферополь — Севастополь, на повороті не доїжджаючи 1 км до с. Севастянівка. Відома у місцевих жителів також під назвою «Катькин камінь». Матеріал — тесані блоки каменю-вапняку (мабуть, з бодракського кар'єру) на вапняному розчині. Побілена в білий колір. Загальна висота милі — 3,8 м. Умовно вона складається з двох різнохарактерних частин: майже кубічної нижньої частини і колоноподібної верхньої. Нижня частина — квадратна в плані (1,25 х 1,25 м), з триступінчастим невеликим цоколем. Верхня частина кубоподібного об'єму оперізується по периметру поличкою з викружкою. Друга частина, що увінчує, складається з фрагмента тосканської колони (плита, вал, поличка і вельми укорочений фуст). Фуст — діаметром 0,84 м, у верхній частині має нетрадиційне потовщення — шестигранний, в плані, об'єм, площини якого, що сполучаються, розчленовані вертикальними жолобками. Розмір кожної площини — 0,48×0,82 м.&amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|44|48|57.71|N|33|56|48.31|E}}). &lt;br /&gt;
* Четверта — миля, розташовувалася між селами Насипне і Первомайське, при повороті на село Відважне, була зруйнована в 1998 році. Тоді ж шматки милі перевезли у двір краєзнавчого музею в Старому Криму. Співробітники музею заново «зібрали» милю, і тепер вона у відреставрованому вигляді зберігається у дворі музею. 10 травня 2010 року на трасі Сімферополь — Феодосія на повороті в село Відважне встановлено пам'ятний знак у вигляді катерининської милі &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|45|01|45|N|35|05|19|E}}).&lt;br /&gt;
* П'ята — на 29-му км шосе Сімферополь — Феодосія (біля села Квіткове). Була відновлена 12.07.2012. Це реконструкція на старому постаменті по типу інших збережених в Криму знаків. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|45|03|53.30|N|34|25|40.80|E}})&amp;lt;br/&amp;gt;&lt;br /&gt;
* Шоста&amp;amp;nbsp;— знаходиться на території військового полігону на північ від гори [[Агармиш]] на місці старої дороги в Карасубазар. Вона збереглася добре.&amp;lt;br/&amp;gt;{{coord|45.072597|35.072077}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
На території Дніпропетровської області збереглися лише дві «милі»:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Одна в Дніпрі — в центрі міста на Соборній площі;&lt;br /&gt;
* Інша — в селі Волоське Дніпровського району (частково зруйнована).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
На території Херсонської області:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Одна миля — біля села Осокорівка в Нововоронцовському районі. &amp;lt;br/&amp;gt;({{coord|47|27|00.2|N|33|52|28.4|E}}).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Світлини ==&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery widths=&amp;quot;180&amp;quot; heights=&amp;quot;140&amp;quot; perrow=&amp;quot;5&amp;quot; class=&amp;quot;center&amp;quot; style=&amp;quot;center&amp;quot;&amp;gt;&lt;br /&gt;
Файл:2010-11-22.jpg.jpg|Катеринівська миля у Севастополі&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля.jpg|Катеринівська миля в Бахчисараї&lt;br /&gt;
Файл:Milja P1040387.jpg|Катеринівська миля в [[Старий Крим|Старому Криму]]&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля возле села Цветочное до реконструкции.jpg|Залишки Катеринiвської милі біля села Квіткове, від неї залишався один постамент (липень 2011)&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля возле села Цветочное после реконструкции.jpg|Катеринiвська миля біля села Квіткове, що була реконструйована за зразком збережених в Криму миль (2012)&lt;br /&gt;
Файл:Екатерининская миля на Старокрымском полигоне.jpg|Катеринiвська миля на старокримському військовому полігоні&lt;br /&gt;
Файл:Миля.jpg|Катеринівська миля в [[Дніпро (місто)|Дніпрі]]&lt;br /&gt;
Файл:Волосское екатерининская миля.jpg|Катеринiвська миля бiля села Волоське на Днiпропетровщинi&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Література ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
* Пам'ятники містобудування та архітектури Української РСР.&amp;amp;nbsp;— Київ: Будівельник, 1983—1986.&amp;amp;nbsp;— Том 2.&amp;amp;nbsp;— С. 264.&lt;br /&gt;
* Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИиД).&amp;amp;nbsp;— 1877, т. Х; 1889, т. XV.&lt;br /&gt;
* Известия Таврической учетной архивной комиссии (ИТУАК).&amp;amp;nbsp;— 1887, №&amp;amp;nbsp;2, 3; 1888, №&amp;amp;nbsp;6; 1891, №&amp;amp;nbsp;11, 13; 1892, №&amp;amp;nbsp;17; 1903, №&amp;amp;nbsp;35.&lt;br /&gt;
* Кеппен П. О древностях Южного берега Крыма и гор Таврических.&amp;amp;nbsp;— СПб.: 1837.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Категорія:Пам'ятки України]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:2010-11-23_(4).jpg&amp;diff=9448</id>
		<title>Файл:2010-11-23 (4).jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:2010-11-23_(4).jpg&amp;diff=9448"/>
		<updated>2026-03-17T21:29:13Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B8&amp;diff=9447</id>
		<title>Походные клички</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B8&amp;diff=9447"/>
		<updated>2026-03-15T19:12:11Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Володимир Ходирєв перейменував сторінку з Походные клички на Похідні прізвиська&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Похідні прізвиська]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0&amp;diff=9446</id>
		<title>Похідні прізвиська</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0&amp;diff=9446"/>
		<updated>2026-03-15T19:12:11Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Володимир Ходирєв перейменував сторінку з Походные клички на Похідні прізвиська&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Основная статья: Творчество Ходырева В.Г.&lt;br /&gt;
Походные клички&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Владимир Ходырев&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Я уже и не помню когда возникла эта традиция (очень давно), но в каждом походе от меня ждали походных кличек все участники похода, включая меня самого. Походная кличка давалась за „особые“ заслуги. Применялась в течении самого похода и во время застольных воспоминаний об этом походе. Так как присвоению походной клички предшествовало то или иное событие (или цепь событий) во время застолий достаточно было упомянуть кличку, как народ начинал живописуеще рассказывать о событии непосвященному народу, ну а если непосвященного народа не было, то уточняли детали сами себе.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По походам&lt;br /&gt;
По фильму «Берега» (Дата Туташхия) видимо первая серия кличек применительно к вылазкам на природу в 1982 году&lt;br /&gt;
Сарчимелия (Владимир Ходырев)&lt;br /&gt;
Граф Сегеди (Ирина Ходырева)&lt;br /&gt;
Полковник Всехниев (в фильме Сехниев) (Артему не было года)&lt;br /&gt;
Дата Туташхиа (Женя Ходырева - 1982 год. Позже в 1993 году эта кличка была Данилы Бакшеева, дети его потом благополучно переименовали в Дата Туташка)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Хон Гиль Дон (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
Дочь полка (Женя Ходырева) - самая младшая (6 лет) в походе школьников на Мамай-гору&lt;br /&gt;
Акын (Олег Иванов)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Samsung (Таня Панкратова) - за многочисленные попытки прищемить себе пальцы дверями автомобилей.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Школьный поход&lt;br /&gt;
Гравицапа (Люда Иващенко)&lt;br /&gt;
Хайме (Володя Ходырев)&lt;br /&gt;
Полиция нравов(Ольга Войненко)&lt;br /&gt;
Юрий долгорукий&lt;br /&gt;
Нестор&lt;br /&gt;
Нильс&lt;br /&gt;
Кизил (Реабилитированный)&lt;br /&gt;
Атас (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
От кале Мангуп (Женя Ходырева)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дом аспмирантов&lt;br /&gt;
Сермяжная правда (сын Кузьмина)&lt;br /&gt;
Бамбуки (Артем Ходырев и Алексей Шимчев)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Куаутемок (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
Тот самый дяденька, который сказал что шоколад полезен (Сергей Шимчев)&lt;br /&gt;
Теневой кабинет (Надя Шимчева)&lt;br /&gt;
Двое из ларца (Артем Ходырев и Веталь Панкратов)&lt;br /&gt;
Гастелло (Володя Бакшеев)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Вождь (Володя Ходырев)&lt;br /&gt;
Жена вождя (Снежана Силова)&lt;br /&gt;
Полумесяц (Полумесяц и все)&lt;br /&gt;
А носочки надо поменять (Ира Петрова)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Круто ты попал в Старый Крым&lt;br /&gt;
Малиновки (Евгения и Настя из Энергодара)&lt;br /&gt;
Чапаев (и раненый в руку Чапаев плывет. Светлана из Москвы)&lt;br /&gt;
Петька (Петр из Москвы, сын Светланы)&lt;br /&gt;
Опиум для народа (Наталья из Киева)&lt;br /&gt;
Человек &amp;quot;Х&amp;quot; (Олег из Москвы)&lt;br /&gt;
Бэтмен (Саша из Запорожья)&lt;br /&gt;
Сусанин (Владимир Ходырев)&lt;br /&gt;
Крутой продюссер (Майя Ходырева)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Внучара (Клим Шулипа 2011 год)&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A0%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%8F&amp;diff=9445</id>
		<title>Ранние воспоминания</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A0%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%8F&amp;diff=9445"/>
		<updated>2026-03-15T17:43:35Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Одно из устойчивых воспоминаний, что я кубинский мальчик взятый моими родителями от самого Фиделя Кастро. Видимо было связано с летним костюмом цвета хаки, шорты с лямками и рубашка с коротким рукавом со множеством карманов.  С этим костюмом связано и...&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Одно из устойчивых воспоминаний, что я кубинский мальчик взятый моими родителями от самого Фиделя Кастро. Видимо было связано с летним костюмом цвета хаки, шорты с лямками и рубашка с коротким рукавом со множеством карманов.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
С этим костюмом связано и самое раннее воспоминание детства между 3 и 4 годами моей жизни. Поздняя весна, когда снега еще много, но везде бегут ручьи. Я остался дома один, хотя возможно и сестрой Леной (нас довольно часто оставляли дома одних, закрыв перед этим на ключ). Дима Кривленков, мой друг из соседнего дома, позвал меня пускать караблики и мне пришлось в этом кубинском костюмчике вылезти через форточку, причем босиком. Мы весело проводили время наделав разных карабликов из щепок и веточек. Периодически Дима снимал свои резиновые сапоги чтобы я мог тоже погреть свои ноги, а сам оставался босиком. Ручей начинался от верхнего колодца, в те времена он был около дома Дураковых, и заканчивался у морошкового болота по улице Мира, где в те времена находилась колода для полоскания белья.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0&amp;diff=9444</id>
		<title>Похідні прізвиська</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0&amp;diff=9444"/>
		<updated>2026-03-15T17:39:43Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Основная статья: Творчество Ходырева В.Г. Походные клички  Владимир Ходырев  Я уже и не помню когда возникла эта традиция (очень давно), но в каждом походе от меня ждали походных кличек все участники похода, включая меня самого. Походная кличка давалась...&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Основная статья: Творчество Ходырева В.Г.&lt;br /&gt;
Походные клички&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Владимир Ходырев&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Я уже и не помню когда возникла эта традиция (очень давно), но в каждом походе от меня ждали походных кличек все участники похода, включая меня самого. Походная кличка давалась за „особые“ заслуги. Применялась в течении самого похода и во время застольных воспоминаний об этом походе. Так как присвоению походной клички предшествовало то или иное событие (или цепь событий) во время застолий достаточно было упомянуть кличку, как народ начинал живописуеще рассказывать о событии непосвященному народу, ну а если непосвященного народа не было, то уточняли детали сами себе.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По походам&lt;br /&gt;
По фильму «Берега» (Дата Туташхия) видимо первая серия кличек применительно к вылазкам на природу в 1982 году&lt;br /&gt;
Сарчимелия (Владимир Ходырев)&lt;br /&gt;
Граф Сегеди (Ирина Ходырева)&lt;br /&gt;
Полковник Всехниев (в фильме Сехниев) (Артему не было года)&lt;br /&gt;
Дата Туташхиа (Женя Ходырева - 1982 год. Позже в 1993 году эта кличка была Данилы Бакшеева, дети его потом благополучно переименовали в Дата Туташка)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Хон Гиль Дон (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
Дочь полка (Женя Ходырева) - самая младшая (6 лет) в походе школьников на Мамай-гору&lt;br /&gt;
Акын (Олег Иванов)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Samsung (Таня Панкратова) - за многочисленные попытки прищемить себе пальцы дверями автомобилей.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Школьный поход&lt;br /&gt;
Гравицапа (Люда Иващенко)&lt;br /&gt;
Хайме (Володя Ходырев)&lt;br /&gt;
Полиция нравов(Ольга Войненко)&lt;br /&gt;
Юрий долгорукий&lt;br /&gt;
Нестор&lt;br /&gt;
Нильс&lt;br /&gt;
Кизил (Реабилитированный)&lt;br /&gt;
Атас (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
От кале Мангуп (Женя Ходырева)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дом аспмирантов&lt;br /&gt;
Сермяжная правда (сын Кузьмина)&lt;br /&gt;
Бамбуки (Артем Ходырев и Алексей Шимчев)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Куаутемок (Артем Ходырев)&lt;br /&gt;
Тот самый дяденька, который сказал что шоколад полезен (Сергей Шимчев)&lt;br /&gt;
Теневой кабинет (Надя Шимчева)&lt;br /&gt;
Двое из ларца (Артем Ходырев и Веталь Панкратов)&lt;br /&gt;
Гастелло (Володя Бакшеев)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Вождь (Володя Ходырев)&lt;br /&gt;
Жена вождя (Снежана Силова)&lt;br /&gt;
Полумесяц (Полумесяц и все)&lt;br /&gt;
А носочки надо поменять (Ира Петрова)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Круто ты попал в Старый Крым&lt;br /&gt;
Малиновки (Евгения и Настя из Энергодара)&lt;br /&gt;
Чапаев (и раненый в руку Чапаев плывет. Светлана из Москвы)&lt;br /&gt;
Петька (Петр из Москвы, сын Светланы)&lt;br /&gt;
Опиум для народа (Наталья из Киева)&lt;br /&gt;
Человек &amp;quot;Х&amp;quot; (Олег из Москвы)&lt;br /&gt;
Бэтмен (Саша из Запорожья)&lt;br /&gt;
Сусанин (Владимир Ходырев)&lt;br /&gt;
Крутой продюссер (Майя Ходырева)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Внучара (Клим Шулипа 2011 год)&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A3%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B8_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0._%D0%9C._%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9&amp;diff=9443</id>
		<title>Улюблені платівки дитинства. М. Ходирєвий</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A3%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B8_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0._%D0%9C._%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9&amp;diff=9443"/>
		<updated>2026-03-15T17:29:16Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Любимые пластинки  Основная статья: Ходырева, Евгения Владимировна У нас дома был проигрыватель, во время моего детства, мы на нем слушали музыку и сказки. Позднее..когда я уже была в классе 5-6 в доме появился магнитофон и много аудио касет. Но это уже бы...&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Любимые пластинки&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Основная статья: Ходырева, Евгения Владимировна&lt;br /&gt;
У нас дома был проигрыватель, во время моего детства, мы на нем слушали музыку и сказки. Позднее..когда я уже была в классе 5-6 в доме появился магнитофон и много аудио касет. Но это уже была совершенно другая история.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Содержание&lt;br /&gt;
Спейс&lt;br /&gt;
Одна из самых первых любимых пластинок была запись группы Space. Уж не знаю чем она меня так прельщала, но от этой музыки я балдела. Помню одевала красивую юбку «солнце клеш» и ритмично под музыку кружилась сначала в одну, потом в другую сторону, и так до одурения…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Мальчик Бананан, БГ&lt;br /&gt;
Смысла песен БГ я не особо понимала, но мне очень нравились сами слова: мальчик Бананан, ом-хо-хом, ку-ку-ку-фи-фи, фи… и т.д. Словом, услышав эти заветные слова я чувствовала острый приступ радости.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Игорь Корнелюк, Пугачева&lt;br /&gt;
Любила слушать песни Игоря Корнелюка, особенно сочувствовала ему, когда он исступленно повторял: «Подожди-дожди, дожди, я оставил любовь позади и теперь у меня впереди - дожди»… «Бедняга», - думала я: «так страдает, и так плачет от горя, что даже природа вместе с ним плачет»… Мне тогда казалось, что люди всегда поют, о том, что чувствуют… короче певец – это нечто вроде акына. Не успели пройти дожди, как бедного Корнелюка в трамвае застукала злая контролерша… а он только и знает, что оправдываться: «Вот билет, на балет, на трамвай билета нет»… Ну что за невезение в жизни!!! Словом, я Корнелюку ужасно сочувствовала. Нравились мне песни Пугачевой, особенно «Арлекино» и «Миллион, миллион алых роз», их я слушала, также кружась по комнате.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Классика и не только&lt;br /&gt;
Папа покупал маме сборники «музыкальный телетайп», там было много очень красивых музыкальных произведений… Эту музыку я любила, наверное, больше всего…и чувствовала намного острее. Мне нравилась «Шутка» (Бах), «Лунная соната» (Бетховен), «Умирающий лебедь» (Сен-Санс), почти все произведения Таривердиева, Вальс из кинофильма «Мой ласковый и нежный зверь», Музыка из балета «Ромео и Джульетта», композитор Прокофьев. Вообще классику я люблю слушать и сейчас.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Аудио-сказки&lt;br /&gt;
Музыкальных сказок у нас была целая коллекция!!! Мои любимые «Али-Баба и 40 разбойников», в которых участвовали Юрский, Табаков, Никитины…многие выражения, я помню до сих пор: «Пусть сдохнут все мои враги, вкусней не ел я кураги!»… Планета новогодних ёлок по произведению Джанни Родари. Добрая сказка о мальчике, попавшем на планету-утопию, где каждый день Новый год, вместо дождя - мятные конфеты, часы можно есть, а слова &amp;quot;деньги&amp;quot; не существует. Приключения кузнечика Кузи - история о приключениях любопытного кузнечика, с песнями на музыку Антонова и слова Пляцковского. Очень любила аудио-сказки «Капитан Врунгель», «Старик-Хотабыч», «Алиса в стране чудес» (как ни странно, ни книга, ни мультики мне не нравились, а эта аудио-сказка – ОЧЕНЬ!), «Бременские музыканты», «Гадкий утенок», «Рики Тики Тави», «Маша и Витя против &amp;quot;Диких гитар», «Питер Пен». Ну вот, из пластинок, самые запомнившиеся, пожалуй, все…&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A3%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0._%D0%9C._%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9&amp;diff=9442</id>
		<title>Улюблені книги дитинства. М. Ходирєвий</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A3%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0._%D0%9C._%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9&amp;diff=9442"/>
		<updated>2026-03-15T17:28:08Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Любимые книги детства.  Основная статья: Ходырева, Евгения Владимировна Вернее, любимые книги С детства… Ведь свои любимые рассказы, сказки, стихи я время от времени перечитываю и поныне. С детства обожала читать, даже сейчас помню, как, улучшив свобод...&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Любимые книги детства.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Основная статья: Ходырева, Евгения Владимировна&lt;br /&gt;
Вернее, любимые книги С детства… Ведь свои любимые рассказы, сказки, стихи я время от времени перечитываю и поныне. С детства обожала читать, даже сейчас помню, как, улучшив свободную минутку, открывала книжку и погружалась в увлекательный мир… Сейчас даже удивляюсь - когда успевала? Помнится на больших переменах в школе, в тихие минутки между школой и уроками в музыкалке, между музыкалкой и художкой, между частными уроками английского и выполнением домашнего задания, ну и вечером, даже если совсем поздно, я провожу время уткнувшись в книжку, и вокруг меня нет ничего, кроме того волшебного обволакивающего со всех сторон мира. Еще, если книжка была безумно интересна, то я ухитрялась иногда даже кушать, не прекращая чтение. Когда дома никого не было и кухня была в полном моем распоряжении, чтобы не прерываться на самом интересном, я нагло ела, читая… Эти старые книжки и по сей день хранят на своих страницах краткий конспект моего читательского меню: где-то пятно от варенья, где-то жирные крапинки, где-то буквы поплыли от разлитого молока. Забавно… Итак, мои любимые книжки. Начнем, с самых первых, которые я любила, будучи совсем маленькой.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Содержание&lt;br /&gt;
1 Самые первые любимые книги&lt;br /&gt;
2 Обожаю сказки!!!&lt;br /&gt;
3 Обожаемая детская книга&lt;br /&gt;
4 И снова сказочные истории&lt;br /&gt;
5 Семейные вечерние «почиталки»&lt;br /&gt;
6 Узница читального зала&lt;br /&gt;
7 Меня ужасно интересовал древний мир&lt;br /&gt;
8 О животных&lt;br /&gt;
9 Приключения – моя страсть&lt;br /&gt;
10 РОБИНЗОН КРУЗО&lt;br /&gt;
11 О любви&lt;br /&gt;
12 Пресловутая Анжелика, или как все девочки 7-г класса помешались на любовных романах Анн и Серж Голон&lt;br /&gt;
13 Наиболее понравившиеся мне книги о любви&lt;br /&gt;
14 Немного фантастики и детективов&lt;br /&gt;
15 Она! Неповторимая книга «Мастер и Маргарита»!&lt;br /&gt;
16 ЗЫ&lt;br /&gt;
Самые первые любимые книги&lt;br /&gt;
иллюстрирующими все приключения этого замечательного персонажа. «Айболита» нам с братом читали родители, читала бабушка, думаю, у них от чтива вполне могла появиться мозоль на языке. Эти приключения настолько полюбились, что мы все время просили эту книгу читать и читать. Так, наверное, каждому из чтецов пришлось воспроизвести написанное раз эдак по 50! Особенно мне нравилась те эпизоды, где рассказывалось про Тянитолкая, и вся вторая часть &amp;quot;Пента и морские пираты&amp;quot;. Еще мы с братом просто обожали стихи Ирины Пивоваровой. У нас был ее сборник «Жила-была собака», многие из тех замечательных стихов я помню и по сей день. Вообще, кроме того, что папа читал эти стихи, он частенько брал гитару и сочинял мелодию на ее произведения, и у нас уже сразу получалась настоящая песенка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Обожаю сказки!!!&lt;br /&gt;
Оооо!!!! Сказки я читала буквально все, что попадались под руку, и русские народные, и украинские, сказки Андерсена, Шарля Перро, Братьев Гримм. Еще у меня была толстая книга под названием «Сказки народов мира», ее я прочитала, что называется вдоль и поперек, затем поперек и вдоль... Сложно сказать, какие из сказок были любимыми, так первыми на ум приходят: «Сакине» (африканская сказка), Иляна Косынзяна (румынская сказка), «Огниво» (Андерсен), Беляночка и Розочка (Гримм), «Катигорошек» (украинская народная), Золушка (Перро), Мальчик-с-пальчик (Перро) /не знаю почему, но эта сказка мне так нравилась, что я готова была не только ее перечитывать, но и слушать, как рассказывает бабушка… а бабушка, исключительно по моим многочисленным просьбам, рассказывала ее надцать раз!/, Гензель и Гретель (Гримм), Король Дроздобород (Гримм) /эту сказку я тоже обожала/, Госпожа Метелица (Гримм), Звездные талеры (Гримм).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Обожаемая детская книга&lt;br /&gt;
Одна из самых обожаемых книг «3 повести о малыше и Карлсоне», А. Линдгрен, переводе Л. Лунгиной. Помню, я кому-то из подружек взахлеб рассказывала истории про Карлсона, а она удивлялась: «Да? Я тоже читала эту книгу, мне не понравилось, не интересно. А ты рассказываешь, так вроде интересно .» Я дала почитать свою книжку, и подружка была в восторге… потом мы выяснили, что дело не только в авторе, но и в переводчике. У меня был перевод Лунгиной – действительно потрясающий, яркий с искрометным юмором!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Назвать эту книгу обожаемой – это почти ничего не сказать… я ею зачитывалась, перечитывала снова и снова, и каждый раз радовалась, смеялась, грустила и вдохновлялась, читая такие знакомые и любимые эпизоды. Я вместе с героями наслаждалась прогулками по крышам, яблоками яспеченными на огне, сдобными плюшками с какао, ощущала трепет в ожидании жуликов, носилась за домомучительницей с выбивалкой…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
В этой книге мне нравилось все, от милых детских шалостей, обаятельной непосредственности Карлсона, до капризов дядюшки Юлиуса и его внезапной веры в чудеса, от «курощения» «низведения» и «дуракаваляния», до ловли жуликов, от мечты домомучительныцы прославиться, до ее выступления в телевизоре с рецептом соусов для маленьких огнеедов… от любимой маминой бегонии, до ужасного оскала милого пугала, именуемого мамочкой, от знаменитого отпугивающего шпионского храпа до спасения из пылесоса Красной Шапочки…словом, я и сейчас помню почти все, что написано в этих 3-х повестях, наизусть!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
И снова сказочные истории&lt;br /&gt;
Очень нравилась мне книга «Старик Хоттабыч», Лазаря Лагина. Признаться, эта моя любовь к книгам значительно снизила удовольствие от просмотра мультфильмов и кинофильмов, ведь в них все эти истории были урезаны, и даже близко не столь восхитительны как книжная версия… Будучи постарше я полюбила сказки Георгия Почепцова: Двойник приходит на помощь, Баклуша, Бюро добрых услуг, Кубик, Замок на 16-м этаже. Где-то в то же время, что и сказки Почепцова, папа мне подарил книгу Волкова «Волшебник изумрудного города». Я так увлеклась, что узнав о существовании других книг с участием этих же героев, места себе не находила, от желания прочитать их ВСЕ!!! Несколько книг удалось отыскать среди своих одноклассников, кое-что папа одолжил для меня у своих знакомых, а последние, выиграл в книжной лотерее. В то время далеко не все желаемые книги можно было купить, особо интересные разыгрывались в лотерее в книжном магазине… так что если хочешь книгу, будь готов скупить все лотерейные билеты! НО!!! Моему папе всегда несказанно везло в книжных лотереях, везенье было такое сказочное, что я могла ткнуть пальцем какую книгу хочу…и он тут же вытаскивал лотерейный билет, где выигрыш – именно желанная мной книга! Папа порой сетовал, что везет ему только в книжные лотереи, а не в какие-нибудь другие, где призами бывают машины, бытовая техника и т.д. Но лично мне папино книжное везение очень нравилось, ведь благодаря этому можно было читать такие восхитительные книги! Итак книг Волкова (которые как потом выяснилось он позаимствовал полностью у автора «Волшебник страны ОЗ»), я прочитала все. Особенно любимы мной были: «7 подземных королей», «Желтый туман», «Огненый бог марранов».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Семейные вечерние «почиталки»&lt;br /&gt;
Помимо сказок, иногда родители вечерами читали нам рассказы Джеральда Даррелла. Папа и мама умели так артистично читать, что все забавные моменты, становились яркими и веселыми. Так что в такие вечера мы дружно хохотали, в особенности над историей про капибару. Из таких вечерних «почиталок» очень запомнились «Денискины рассказы», тоже весело, забавно, а кое-где трогательно и вдумчиво. Автор этой восхитительной книги Виктор Драгунский. Еще очень нравилось слушать истории Незнайки. Носов Николай – «Незнайка в Солнечном городе», «Незнайка на луне» - удивительные интереснейшие приключения!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Узница читального зала&lt;br /&gt;
Еще была одна знаменательная книга, которую в библиотеке на дом брать не разрешали… Мне пришлось специально выкраивать свободное время для посиделок в читальном зале. И даже в этих не особенно удобных условиях мне удалось впитать радость прочтения книги: «Эно Рауд. Муфта, Полботинка и Моховая Борода».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Меня ужасно интересовал древний мир&lt;br /&gt;
Постепенно мне начала нравится фантастика. Очень полюбила книгу « Это было в каменном веке» - там были интересные истории, в которых рассказывалось о жизни в те далекие времена, о силе, отваге, быте каменного века, и конечно, любви. В книгу входили рассказы нескольких авторов Герберта Уэлса, Рони Жозефа «Пещерный лев». Наверное, мне эти рассказы были близки еще тем, что мы много ходили в походы, в частности по пещерным городам Крыма, где великое множество стоянок древних людей… И бывая в тех местах, я всегда ярко вспоминала истории этой увлекательной книги. Кроме того, особое удовольствие не доставляло прочтение мифов Древней Греции, я прочитала целых 2 больших тома!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
О животных&lt;br /&gt;
Еще я любила книгу Адамсон Джой – «Пиппа бросает вызов», история гепарда Пиппы, в книге много фотографий и очень интересных рассказов.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Приключения – моя страсть&lt;br /&gt;
Постепенно мои интересы начали охватывать и приключенческий жанр. Очень понравились повести Обручева, особенно «Плутония», я помню, что мне неоднократно звонили из библиотеки, с просьбой вернуть книгу… Я возвращала, но тут же брала ее снова, и снова надолго… мне хотелось ее перечитывать и перечитывать. Я вместе с героями осуществляла путешествие вглубь веков… постепенно от каменного века, в эру динозавров, и даже во времена, когда на планете ничего не было кроме вулканов и древних океанов. Очень понравилась книга Джека Лондона «Белый Клык». Над этой книгой я плакала. Присев на приключения, я проштудировала почти всего Майн Рида, конечно же «Всадник без головы», «Белая печатка», «Мароны».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
РОБИНЗОН КРУЗО&lt;br /&gt;
Эту книгу также могу назвать ОБОЖАЕМОЙ, очень интересная, все мысли, переживания я ощущала на себе, а также невероятно интересно было узнать как человек смог выжить на необитаемом острове, обустроить свой быт, шить одежду, выращивать хлеб, одомашнить животных. Эту книгу я иногда переитываю, и каждый рас чтение доставляет удовольствие и переносит меня в мир Робинзона и Пятницы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
О любви&lt;br /&gt;
С какого-то момента внезапно в 6 классе меня начала интересовать литература о любви. Из такого чтива мне очень нравились книги: «Мы в пятом классе», автора не помню… но повествование ведется от имени девочки Тани, о ее первой любви, о школьных друзьях, о мыслях и переживаниях, все, о чем говорится в книге было очень близко. Правда, читала я эту книгу уже будучи в 6 классе. Еще очень любила книгу Витька Грохотов и его компания, автор: Вильям Козлов. Здесь тоже рассказ о первой любви, но эта книга более глубокая и серьезная, ведь история разворачивается в предвоенные годы и во время Великой отечественной войны. Эта книга вызывала всегда много эмоций и мыслей: о любви и равнодушии, добре и зле, честности и предательстве…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Пресловутая Анжелика, или как все девочки 7-г класса помешались на любовных романах Анн и Серж Голон&lt;br /&gt;
В 7 классе, одна девочка рассказывала нам о книгах про таинственную маркизу ангелов, самую прекрасную женщину Франции… Все одноклассницы тут же срочно начали искать эти книги – как вы уже догадались, речь идет про легендарную Анжелику, плод воображения Анн и Серж Голон. Все девчонки кинулись читать запоем. Некоторые прочитали по 2, по 3 книги… Но я исхитрилась найти и прочитать ВСЕ… Правда, признаюсь, по-настоящему интересны лишь первые…остальные нудные с переливанием из пустого в порожнее. Прочтение этих книг бурно обсуждалось в нашем потаенном уголке, на первом этаже под лестницей, мы обменивались впечатлениями от прочитанного, мечтали о любви, делились мыслями каким хотим видеть своего мужчину… Все это было «очень секретно», и очень интересно!!! Мальчишки то и дело выслеживали наши заседания, пытаясь подслушать, а мы, заметив вражеские уши, начинали обсуждать недостатки наших одноклассников. «Энти» уши обижались, начинали кричать что-то обидное в ответ, мы возмущенные сарказмом, выбегали из укрытия и гонялись за обидчиками… потом звенел звонок, и все как по команде неслись на урок.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наиболее понравившиеся мне книги о любви&lt;br /&gt;
Из любовных романов мне очень понравилась книга «Королек птичка певчая», автор: Решад Нури ГЮНТЕКИН. Кстати, фильм по тому произведению меня тоже очень впечатлил, что само по себе большая редкость. Обычно фильмы, после прочтения книг, были мало интересны, казалось, что в них так многого не хватает… Впечатлила книга «Джен Эир», автор Шарлотта Бронте… Мне почему-то казалось, что я чем-то похожа на главную героиню, неброская серая мышка, умная, с богатым внутренним миром… Но ни кому не интересно узнать ту серую мышку поближе…. И вдруг, о чудо, в нее влюбляется граф, который тоже по началу замкнут и где-то в глубине души страдает… Я ощущала каждое слово этой книги так остро, словно это была не книжная история, а моя жизнь…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Немного фантастики и детективов&lt;br /&gt;
После любовных история я снова начала читать фантастику, очень нравился Клиффорд Саймак, особенно «Заповедник гоблинов», еще из фантастики мне надолго запомнилась книга «Замок лорда Валентина», автор Силверберг. Наряду с фантастикой увлеклась детективами(Конан Дойль). Успев прочитать также его приключенческую повесть «Затеряный мир» (эта книга мне очень понравилась, кстати сразу после нее я прочитала книгу путешественника-скалолаза Хейниша, про то, как они покоряли Рорайму, ту гору, которая послужила прототипом Затерянного мира Конан Дойля). Прочитала все детективные истории по Шерлока Холмса, и засела читать Агату Кристи про Эркюля Пуаро. Пуаро мне нравился меньше Шерлока, но в целом чтиво меня тоже увлекало…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Она! Неповторимая книга «Мастер и Маргарита»!&lt;br /&gt;
В школьной программе моим самым любимым произведением был роман «Мастер и Маргарита», я и сейчас иногда его перечитываю. Вообще знакомство с этим произведением я начала еще задолго до прочтения книги. Мне ВСЮ эту историю постепенно рассказывала Снежана (знакомая родителей, талантливая журналистка, а ныне еще и писательница). После ее рассказа, я была заочно влюблена в это произведение.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
ЗЫ&lt;br /&gt;
Ну вот, пожалуй, основные любимые книги с детства я наконец-то перечислила… Конечно же это далеко не вся литература, которую я читала в то далекое время, но все же это то, что оставило наиболее яркие воспоминания. Книги, любимые мной и по сей день.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%AF%D0%BA_%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B8_%D0%90%D0%9C%D0%90%D0%97%D0%9E%D0%9D%D0%9A%D0%98_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4&amp;diff=9441</id>
		<title>Як ходили АМАЗОНКИ похід</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%AF%D0%BA_%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B8_%D0%90%D0%9C%D0%90%D0%97%D0%9E%D0%9D%D0%9A%D0%98_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4&amp;diff=9441"/>
		<updated>2026-03-15T17:18:45Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Как ходили АМАЗОНКИ поход  Майя Ходырева  1. Сие утро было тумаппо-серым. Вождь амазонского племени почивала, и чуть не проспала свой выход. Проснувшись за полчаса но выхода, она с воплем: «Полундра! Опаздываю!»-начала доупаковывать свой походный рюкзак....&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;Как ходили АМАЗОНКИ поход&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Майя Ходырева&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
1. Сие утро было тумаппо-серым. Вождь амазонского племени почивала, и чуть не проспала свой выход. Проснувшись за полчаса но выхода, она с воплем: «Полундра! Опаздываю!»-начала доупаковывать свой походный рюкзак. Наспех побросав особо важные вещи, позабьп не менее необходимые, она выбежала на улицу и трусцой ринулась к Автовокзалу. Полусонные жители города шарахались и в недоумевании глядели во след. Явно не понимая зачем в такую рань тащить на себе огромный баул, да ещё при этом бежать!!! Остальной отряд амазонок прибыл на Автовокзал, чинно и благородно - на машине. Провожающие лица, давали напутственные советы, указания и увещания. Обменявшись информацией, племя амазонок скрылось в помещении вокзала, в надежде приобрести билеты. Но желающих поехать в Каменку было очень много, по сему, билеты достались на следующий рейс. Осуществив разведку, амазонки вычислили свой автобус, и. обаяв водителя, загрузились вне очереди, которая недоуменно наблюдала издалека, как автобус наполняется огромными вещмешками.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
2. Каменка встретила отряд холодным ветром, поэтому, потоптавшись на вокзале, мы ринулпс! в путь.... Протащившись через всю Каменку, мы, наконец, достигли леса. В Каменки к нам присоединился охранник-талисман Бобик, который сопроводил нас аж до самого Мамаего кургана.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
3. Особенно амазонки отличились в Знаменки, устроив походное дифели- 9 км через всё село, повергая в шок местное население. Демонстрируя свои умения амазонки, совершали образцово-показательные привалы: свалиться с размаху на рюкзак и валяться 5 мин. Не двигаясь. Публика была очарована и радостно улыбалась, глядя на сие действо. Так же интересен дружный прыжок через погибшую лягушку, которая валялась на дороге. Амазонки не сговариваясь, синхронно сплочённым строем подпрыгнули, не взирая на тяжесть рюкзаков, чем продемонстрировали свою ловкость и выносливость.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
4. На повороте к Мамай горе. Нашу репутацию изрядно замочил дождь, который для пущей возможности затем смешался с градом. Амазонский отряд демонстрируя небывалую скорость, нарядился в праздничные дождевики, и заскользив по вымокшей дороге устремился в дебри. Это был незабываемый акробатический этюд. Ноги то съезжались в косичку, то разъезжались почти в шпагат.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
5. В лесу, наспех раскинув царский шатёр, загрузили в него вещи, и начали заниматься устройством амазонского лагеря. Сооружать кострище и собирать дрова. После мучений распалив костёр, устроили таинственный обряд - обсыхание, подставляя костру оголенные ноги и руки, а так же размахивание штанами и носками. Перед ужином у нас не оказалось воды.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
6. Поход за водой. Дело было так. Две амазонки-воительницы (Женя Матковская. Настя Бархатова) пошли за водой в село. Дефилируя - грязные и пашарпаные походом шли в магазин. В магазине мы начали слёзно просить воды у продавцов. Наконец набрав 5 литрон мы пошли обратно, и, конечно же, всё это время нас провожал наш сикьюрити Бобик. При выходе с села нас встретила шайка сельских мальчишек. Они просили остаться с ними -погулять, но мы с улыбкой, на уставших лицах, отказались т. к. нас ждали наши соплеменницы, измученные жаждой.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
7. Подогрев воды мы устроили царский ужин, каша гречневая и сосиски, бутерброды. Даже наш сикьюрити Бобик был удостоен разделить трапезу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
8. После ужина был. раскинут 2-ой шатёр, для амазонок-воительниц. Шатры оказались исключительно комфортабельными, а экстерьер вообще заслуживал быть увековечен в памяти потомков, так и просится написать картину.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
9. Почивать легли в 7 вечера. Амазонки-воительницы долго не могли угомониться, рассказывав страшные истории, что б спокойнее себя чувствовать.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
10. Вождь почивала в царском шатре среди несметных богатств - мешка сосисок, 1 кг печенья, горы печенья и «Мивины».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
11. В час ночи, господин Бобик изъявил желание примкнуть к отряду: Жени, Жени. Вали, Насти прыгнув на шатёр, и завалив его. Амазонки издали боевой душераздирающий, клич и выбежали из шатра. Бобик предусмотрительно скрылся во мраке ночи. Взбодрившись, амазонки, бодро наощупь восстанавливали своё жилище.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
12. Через час. Бобик снова решил посягнуть на шатёр, но бал своевременно остановлен силами амазонки-старосты, непревзойденной укротительницы зверей - Евгении Чеховской. «Ура, товарищи, ура!!!» Надёжный сильный кулак, надёжный мощный пинок - и Бобик навсегда покинул лагерь.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
13. По утру, нажарив сосисок амазонки, совершили прогулку в окрестностях и заторопились в Знаменку, в надежде на скорейшее прибытие автобуса. Ждать пришлось недолго, всего лишь, 3 часа. Уютно расположившись на остановке, защищенной от ветра и наполненной всяческим мусором ... Амазонки дожидались автобуса. Попутно устроив концерт - «танец маленьких лебедей», «танец маленьких утят», приседания, подпрыгивания, торжественное укатывание в спальник и привращение двухголового дракона.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
14. В Каменке, решив вознаградить себя за экстрим, амазонки в костюмах «нацеплю на себя всё ШО есть», чинно вошли в кафе «Зустр1ч», заказав праздничные горячи пирожки и ГАРЯЧИР кофе. Насладившись уютом и теплом, отряд отбыл в направлении ЭНЕРГОДАРА!!! ПОХОД УДАЛСЯ, КАК СЛЕДУЕТ!!!!!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Каменка ???? год&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9E%D0%B1%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0:%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2&amp;diff=9440</id>
		<title>Обговорення користувача:Володимир Ходирєв</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9E%D0%B1%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0:%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2&amp;diff=9440"/>
		<updated>2026-03-13T20:14:48Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* О себе */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;br /&gt;
== У роботі ==&lt;br /&gt;
*[[Ходирєви — Європа (2014 рік жовтень)|2014-10-(27-08)]]&lt;br /&gt;
*[[Ходирєви — Європа (2015 рік квітень)|2015-04-(12-29)]]&lt;br /&gt;
*[[Ходирєви — Київ|Київ]]&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== У планах ==&lt;br /&gt;
 2014-06-(15-22)  2015-07-23 2015-09-27 2015-10-24 2015-11 2017-04-(07-22) 20170604 2017-08-02 2017-09-17 (4) 2018-10-(09-17) 2019-01-(12-22) 2019-04-(19-28)2019-09  Краків 2019-11 Голубе полумя 20200906&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Участник:Властарь ==&lt;br /&gt;
Nuvola search person.png	Этот участник является членом Совета Четырёх (КомКона) Крымологии. Это значит, что он имеет право неотложной законодательной инициативы и иных действий по оперативному решению любых вопросов&lt;br /&gt;
65 лет&lt;br /&gt;
Этот участник родился 5 июля 1956&lt;br /&gt;
Герб Старого Крыма	Участник из Старого Крыма.&lt;br /&gt;
Герб Энергодара	Участник из Энергодара.&lt;br /&gt;
Smiley&lt;br /&gt;
Этот участник предпочитает обращение на «ты»&lt;br /&gt;
Земля	Этот участник интересуется географией&lt;br /&gt;
Электронная почта.png	Для быстрой связи со мной — воспользуйтесь электронной почтой&lt;br /&gt;
Весь Крым контур суша.png&lt;br /&gt;
207	Этот участник побывал в 207 населённых пунктах Крыма.&lt;br /&gt;
Посмотреть список &amp;gt;&amp;gt;&amp;gt;&lt;br /&gt;
Коротко о себе&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Владимир Ходырев ==&lt;br /&gt;
Занимаюсь рекламой и интернет-технологиями. Пытаюсь одновременно проживать в двух городах. Люблю Крым и все что с ним связано.&lt;br /&gt;
Крым - земля, где переплелись следы многих народов и времен. Это место встречи основных культур древнего мира (эллинской, иранской, иудейской) и средневековья (византийской, мусульманской, генуэзской, венецианской, армянской и т.д.).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Издавна в Крыму пересекались сухопутные и морские пути, тут сталкивались интересы оседлого населения и кочевников, земледельцев и скотоводов, аборигенов и пришельцев. Помнит эта земля и сурового тавра, и вольнолюбивого скифа, и греческого поселенца, и боевой клич ордынцев, и слёзы невольников; помнит и казаков Петра Сагайдачного та Ивана Сирка, походов, которых боялся и крымский хан и турецкий султан.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
О Крыме написано немало древнегреческих мифов. Его пейзажи вдохновили многих поэтов и писателей. Здесь были написаны лучшие творения Пушкина, Грина, Мицкевича, Волошина, Паустовского, Чехова, Цветаевой...&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Историко-культурное наследие Крыма огромно: тут находятся и стоянки первобытного человека, и пещерные города, и греческие полисы, и средневековые крепости, дома-музеи знаменитых поэтов и писателей, роскошные дворцы, православные и мусульманские храмы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Да, что там говорить? Это нужно видеть!&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Содержание&lt;br /&gt;
1	Особый контроль&lt;br /&gt;
2	Часто используемые шаблоны&lt;br /&gt;
3	Друзья&lt;br /&gt;
4	О себе&lt;br /&gt;
== Особый контроль ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Контурная карта полуострова Крым&lt;br /&gt;
Постоянно контролирую страницы:&lt;br /&gt;
Крым,&lt;br /&gt;
Старый Крым,&lt;br /&gt;
Севастополь, и все что связано с этими страницами.&lt;br /&gt;
Экспозиция Властаря&lt;br /&gt;
Занимательные цифры и факты Крымологии&lt;br /&gt;
Вехи Крымологии&lt;br /&gt;
Здесь заготовки новых статей.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Участник:Властарь/Новые возможности Крымологии&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Проект «События дня»&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Участник:Властарь/Служебные страницы&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Участник:Властарь/Чрн22 - памятка для себя&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Карты-схемы Феодосийского горсовета&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Поработать с этой категорией&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Восстановить фото&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Участник:Властарь/Фото&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Карты&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Часто используемые шаблоны ==&lt;br /&gt;
См. также: Грибной словник и Съедобные грибы Крыма&lt;br /&gt;
Основная статья: Грибы Крыма&lt;br /&gt;
== Друзья ==&lt;br /&gt;
Майя.jpg&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== О себе ==&lt;br /&gt;
Я родился в 1956 г в СССР. Детство прошло на берегах реки Вятки, в поселке железнодорожников, металургов и лесорубов. Мои родители работали на железной дороге. Отец машинистом паровоза.(водил пассажирские поезда), а мама телеграфистом в паравозном депо. Мне долгое время казалось, что эти годы были стандартными, как у всех. И только по прошествии времени я понял, как много дали мне мои родители. После школы в 1972 году поступил в училище речного и морского флота в городе Череповце. В этом городе впервые влюбился и, как оказалось, на всю жизнь. Моя будущая жена была студенткой музыкального училища. В те времена была традиция &amp;quot;дружить училищами&amp;quot;. Так было заведено,что наше училище дружило с медицинским техникумом, а музыкальное училище с военным училищем связи. Огромное желание, энергия и уже в 1974 моряки и музыканты вместе праздновали новый год...&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Закончил учёбу, отслужил в армии и в 1978 году приехал на всесоюзную ударную комсомольскую стройку в город Энергодар.Здесь начиналось строительство крупнейшей в Европе атомной станции. Как специалист рос вместе с городом. Прошёл путь от от рабочего до начальника смены цеха. В 1993 году, после окончания института был направлен на должность директора ВСБ атомной станции.Это было интересное творческое время.....о многом мечталось, многое достигалось. Это был город молодёжи (лучшие выпускники лучших ВУЗов страны направлялись воплощать этот смелый проект),а через небольшой промежуток времени - город детей. В какой- то период количество детей было больше,чем количество взрослых. У нас с Ириной подрастали дочурка Женя и сынишка Артём. Культурная и общественная жизнь бурлила, была яркой и насыщенной. Всё создавалось с нуля:собственный народный театр, известный теперь хоровой коллектив &amp;quot;Калина&amp;quot;, спортивные секции, клубы различных направлений - росли, как грибы. Я организовал и был бессменным руководителем КСП (клуба самодеятельной песни) &amp;quot;Поиск&amp;quot;. В свободное от работы время....фестивали, гастроли, походы в горы... именно тогда Крым очаровал меня.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Шло время и всё менялось...без эмиграции, мы стали жителями другой страны с другим общественным строем. Актуальными стали другие качества, другие профессии,открылись другие горизонты. Я люблю и умею генерировать идеи и воплощать задуманное в жизнь. С 1998 года я стал бизнесменом. Появилось такое понятие, как реклама, и она стала основным моим бизнесом, хотя начало было курьёзным. Я истратил все имеющиеся в наличии деньги на плёнки, образцы, ножницы, резаки... завалил ими квартиру, чем поверг жену в шок, правда не надолго... очень скоро она лихо вырезала размеченые лекалами буквы (плоттеров тогда ещё в помине не было). Спасибо ей огромное....Ирочка всегда поддерживала мои начинания, даже если поначалу они бывали смутными и зыбкими.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Уже в 1999 году мы открыли свой филиал в г.Запорожье, которым руководил мой 19-летний сын. В 2002 году мой бизнес привёл меня в Киев. Здесь в сферу моих интересов вошли -обслуживание компъютеров и создание локальных сетей крупных компаний, таких как УкрАтомЭнергоСтрой, АтомТех, ООО &amp;quot;Акрополь&amp;quot; и др.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
В начале 2004 года, приехав в гости в Старый Крым, в суровом феврале, когда все дороги по пояс занесло... мы воплотили свою мечту - купили квартиру...теперь стало возможным ездить в любимый Крым не в гости, а к себе домой.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
в 2009 году стал дедом и времени на Крымологию стало меньше.&lt;br /&gt;
== Не зв’язуйся з тим, кому за шістдесят ==&lt;br /&gt;
*Не зв’язуйся з тим, кому за шістдесят . Серйозно. Це не “просто інше покоління” — це люди, які реально вижили. Тверді, як учорашній хліб. Швидкі, як бабусин капець — той самий, що летів по траєкторії з хірургічною точністю.&lt;br /&gt;
*У три роки ранньою весною вони могли вилізти в маленьку кватирку в болотяних чоботях і легкому костюмчику „аля фідель кастро“, щоб пускати караблики поруччям снігу, що танув.&lt;br /&gt;
*У п’ять років вони вміли визначати настрій мами “по звуку кришки каструлі”.&lt;br /&gt;
*У сім — уже мали ключ на шнурку на шиї й інструкцію без зайвих слів: “Їжа в холодильнику. Розігрій і не нароби свинарника.”&lt;br /&gt;
*У дев’ять варили макарони молодшим.&lt;br /&gt;
*У десять знали, де перекрити воду, як вимкнути світло в щитку і як утекти від сусідського пса так, щоб ще й відро не впустити.&lt;br /&gt;
*Вони могли цілий день бути “десь” без телефону — і все було нормально. Маршрут був чіткий: гойдалки → поле → велосипед → “додому, як стемніє”.&lt;br /&gt;
*У роті гудрон замість жуйки. Коліна в кірках і шрамах — жива карта пригод.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
І вони вижили.&lt;br /&gt;
*Рани лікувалися слиною або листком подорожника. А якщо ти скиглив — відповідь була проста: “Не кровить — значить, дрібниці.”&lt;br /&gt;
*Їли хліб із цукром. Хліб з олією, або просто хліб.&lt;br /&gt;
*Пили воду зі шланга у дворі — і з таким імунітетом, що сьогодні могли б лекції читати.&lt;br /&gt;
*Якщо була алергія — про неї просто ніхто не здогадувався.&lt;br /&gt;
*Вони знають, як вивести плями від трави, борщу, чорнила чи іржі, бо “з дому в брудному не виходять” — навіть якщо йдеш “просто на лавку”.&lt;br /&gt;
*А ще вони пережили цілу “доісторію”, яка сьогодні звучить, як міф:&lt;br /&gt;
&amp;lt;poem&amp;gt;— радіо з величезними ручками,&lt;br /&gt;
— телевізор чорно-білий,&lt;br /&gt;
— платівки й програвач,&lt;br /&gt;
— магнітофон і касети,&lt;br /&gt;
— Walkman, диски…&amp;lt;/poem&amp;gt;&lt;br /&gt;
*І тепер вони носять у кишені смартфон із тисячами треків, але досі сумують за тим звуком, коли касету перемотували “ручкою”.&lt;br /&gt;
*З правами “щойно отримав” вони могли перетнути пів країни на старій машині: без кондиціонера, без GPS, без бронювання. Тільки карта (складена сто разів), панірування в фользі й фраза: “Та спитаємо дорогу.” І завжди доїжджали. Без Google Translate. Досить було усмішки й двох слів “по-людськи”.&lt;br /&gt;
*Це останнє покоління, яке виросло без інтернету, без павербанка, без паніки від 2% батареї.&lt;br /&gt;
*Вони пам’ятають телефон із диском у коридорі, зошит із рецептами від руки, дні народження, записані на календарі на кухні.&lt;br /&gt;
*Вони:&lt;br /&gt;
&amp;lt;poem&amp;gt;— лагодять усе скотчем, скріпкою або прищіпкою,&lt;br /&gt;
— мали один телеканал (потім два) — і не нудьгували,&lt;br /&gt;
— “гортали” телефонний довідник, а не сповіщення,&lt;br /&gt;
— і пропущений дзвінок означав лише: “Ти був у мене в голові.”&amp;lt;/poem&amp;gt;&lt;br /&gt;
Вони інші. У них ніби вбудований “азбест” для нервів: пережили холод, двір, дефіцит, черги, “якось буде”. Рефлекси — як у міських ніндзя.&lt;br /&gt;
*І ще — запасна м’ятна цукерка в кишені “про всяк випадок”.&lt;br /&gt;
*Не ставай проти п’ятдесятирічного чи шістдесятирічного. Він бачив більше, жив глибше й уміє мовчати так, що тобі стане соромно за свою істерику.&lt;br /&gt;
*Вони пережили дитинство без автокрісел, без шоломів, без крему від сонця. Школу без інтерактивних дошок і ноутбуків — із одним підручником у рюкзаку. Підлітковість без соцмереж, без фільтрів, без селфі.&lt;br /&gt;
*Їм не треба шукати відповіді онлайн — вони довіряють інстинкту. Бо в їхній голові “більше спогадів”, ніж у когось файлів у хмарі.&lt;br /&gt;
*І знаєш, що найстрашніше? Вони не “сильні” на показ. Вони просто звикли виживати. І якщо треба — навчать цьому й тебе.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9439</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9439"/>
		<updated>2026-02-21T22:52:32Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна 1.jpg|&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;260px&amp;quot; caption=&amp;quot;Феодосья Степанівна&amp;quot;&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Родственники (115).jpg&lt;br /&gt;
Селезньова Феодосья Степанівна.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9438</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9438"/>
		<updated>2026-02-21T22:52:03Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Фотоогляд */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна 1.jpg|&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;260px&amp;quot; caption=&amp;quot;Феодосья Степанівна&amp;quot;&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Селезньова Феодосья Степанівна.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_(115).jpg&amp;diff=9437</id>
		<title>Файл:Родственники (115).jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_(115).jpg&amp;diff=9437"/>
		<updated>2026-02-21T22:50:24Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9436</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9436"/>
		<updated>2026-02-21T22:48:55Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Фотоогляд */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна 1.jpg|&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;260px&amp;quot; caption=&amp;quot;Феодосья Степанівна&amp;quot;&amp;gt;&lt;br /&gt;
Селезньова Феодосья Степанівна.jpg&lt;br /&gt;
Селезньова Феодосья Степанівна 2.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_1.jpg&amp;diff=9435</id>
		<title>Файл:Ходирєв Борис Михайлович 1.jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_1.jpg&amp;diff=9435"/>
		<updated>2026-02-21T22:44:44Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9434</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9434"/>
		<updated>2026-02-21T22:44:07Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович 1.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
[[File:Ходирєв Борис Михайлович.jpg|200px|thumb|left|]]&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0_1.jpg&amp;diff=9433</id>
		<title>Файл:Селезньова Феодосья Степанівна 1.jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0_1.jpg&amp;diff=9433"/>
		<updated>2026-02-21T22:40:56Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9432</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9432"/>
		<updated>2026-02-21T22:37:09Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна 1.jpg|&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
[[File:Селезньова Феодосья Степанівна.jpg|400px|thumb|right|]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9431</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9431"/>
		<updated>2026-02-21T22:33:34Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна.jpg|&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0.jpg&amp;diff=9430</id>
		<title>Файл:Селезньова Феодосья Степанівна.jpg</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0.jpg&amp;diff=9430"/>
		<updated>2026-02-21T22:28:20Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9429</id>
		<title>Селезньова Феодосья Степанівна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%8F_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9429"/>
		<updated>2026-02-21T22:22:43Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&amp;lt;ref&amp;gt;Фотография 1972 года.&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
|прізвище= Селезньова&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Лучнікова&lt;br /&gt;
|ім'я=Феодосья&lt;br /&gt;
|по-батькові= Степанівна&lt;br /&gt;
|фото=Селезньова Феодосья Степанівна.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=22 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1884&lt;br /&gt;
|місце народження=Селезньова&lt;br /&gt;
|день смерті=12 квітня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1974&lt;br /&gt;
|місце смерті=Кіров&lt;br /&gt;
|роки життя невідомі=&lt;br /&gt;
}}'''Селезньова Феодосья Степанівна'''&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Лучников Степан Васильович, Мати Лучникова, Олена, сестра Ксенія, чоловік Селезньов Федір Іванович, діти Наталія, Ганна, Іван, Євдокія та Олексій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У різний час проживала: Російська імперія, СРСР Селезньова, Афанасьєва, Кіров&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Феодосья не дожила до 90 років 1 місяць.&lt;br /&gt;
== З книги &amp;quot;Родовід нашої сім'ї&amp;quot;, Кошурникова Н.Ф. ==&lt;br /&gt;
Дім Степана стояв на горі, біля джерела, де жителі села брали воду. Джерело випливало з гори, вода була чиста, крижана, одним словом, &amp;quot;свята&amp;quot;. З високої гори вікна будинку дивилися прямо на Каму, вигляд був чудовий у всі пори року! Дружина діда - Олена, була родом із села Пура, 8 км від Бісерова, за річкою Камою.&lt;br /&gt;
=== Весілля з Федором ===&lt;br /&gt;
Федосья (моя мати) нагледіла в молодості собі нареченого – Федора із сусіднього села. Він був помітний, товариський, але дуже бідний. Думаю, близько познайомилися вони на «іграшах» (у літні свята обидві села гуляли до пізнього вечора, ходили ігровою доріжкою з села в село парами, взявшись за руки, перетікали струмком і співали пісні, одну з них досі пам'ятаю: «Во ку , у кузні, в кузні молоді ковалі ... »). У зимові свята збиралися у когось у хаті, влаштовували танці та ігри. Навіть у дитинстві я брала участь у таких святах, водили хоровод, співали іграшні пісні. Схоже на одне з таких свят і започаткував сімейне життя моїх батьків. Батько прийшов жити до Федосьє.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
=== Молоді роки ===&lt;br /&gt;
Свого часу батько служив в армії в Іжевську, тоді мама часто до нього їздила, спогадів про це мала масу. Мама називала Іжевськ «Південь», а добиралася туди на пароплаві, палуба якого була завалена кавунами, що їй було на диво. Там вони з батьком сфотографувалися, як зараз згадую цю картку: Батько у військовій формі, схожий на лихого козака, а мама у довгій широкій спідниці з гарним фартухом. Красива була пара.&lt;br /&gt;
=== Життя ===&lt;br /&gt;
Моя мати зовні нічим не відрізнялася, була звичайною жінкою. Обличчя її було довгасте, ніс довгий. Вона все життя господарювала, робила це дуже вміло, як казали «приводила все до справи». Батько теж працював не покладаючи рук, в результаті наша родина була добре забезпечена харчуванням та одягом. У господарстві мали корову, нетель (корову-підлітка), теляти, овець, курей та обов'язково свиню. Свиню мама годувала так, щоб та не була надто жирною, носили для неї з поля траву-молочник, вітамінили її. Під час мого перебування в господарстві були ще кролики, кози. На всю зиму запасали брусницю, журавлину, що росла в болотах по берегах Ками. Влітку постійно збирали ягоди, варення, щоправда, з них не варили, але їли досхочу: з молоком, сметаною, з цукром. У річках Чус та Кама ловили рибу, їли її свіжою чи сушили на зиму. Пам'ятаю, в коморі була довга жердина, на ній висіли: мішок сухої риби, мішок сухої черемхи, мішок сухих грибів та сушіння, куплене в магазині. У сінках стояла діжка із солоною капустою. Як зараз пам'ятаю мамині страви. Зварить звичайний суп, а станеш їсти, пальчики оближеш. У каструлю клала обов'язково 2 шматки м'яса - свиняче та яловиче, заливала водою і ставила в піч. Коли м'ясо впреє, заправляла суп, і на обід він був готовий. М'ясо вона викладала на тарілку, обробляла і ставила на стіл, іноді ще попередньо підсмаживши його. А який вона варила холодець! М'ясо було шматками. Вдосталь їли рибу в будь-якому вигляді: варену, смажену, сушену. Киселі варила вівсяні, крохмальні, горохові. Щонеділі обов'язково куховарила шаньги з картоплею, пекла пироги з капустою, меленою черемхою, робила рибники (пироги з рибою). Любила пекти млинці, оладки. Ми постійно пили густий&lt;br /&gt;
вівсяний квас, виготовлений мамою. На свята мати готувала брагу. Ми самі зі сметани робили олію, а з лляного насіння спеціальним пристроєм видобували лляну олію. Так що майже всі продукти були свої, що екологічно чисті.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Якщо так висловитися кулаками ми були, наша сім'я славилася середняками, тобто. тими, хто здобув добро своїми руками. У селі бідняків було дуже багато. Мама ставилася до них подвійно, про одних говорила, що вони просто працювати не хочуть, а про інших, що вони не можуть вибратися з цієї трясовини. Але до всіх бідних батьки виявляли милосердя. Особливо допомагали багатодітним. Люди часто приходили до них по допомогу.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Під час мого перебування мама була вже далеко не молода, але колгоспну роботу не покидала. Як усі літні жінки вона смикала льон, жала серпом невеликі ділянки, надвечір ланкова приходила, записувала роботу для нарахування труднощів. Мама була вибаглива до дітей. Коли підростали, в неї на посилках, тобто. виконували посильну роботу: принести, допомогти, подати. Я ще застала час, коли одягалися в домотканий одяг. Мати навчила мене прясти льон та куделю (відходи від льону). Куделя йшла на грубий робочий одяг. Я допомагала їй фарбувати&lt;br /&gt;
мотки з напрядених ниток, разом з нею ходила робити основу для майбутньої тканини на спеціальному дерев'яному верстаті, який був один на все село. Пізніше у кожному будинку стояв ткацький верстат (станини), який намотували пряжу і спеціальними пристосуваннями ткали.&lt;br /&gt;
Вимогливість мами була ненав'язливою, дитинством ми не були обділені. Вдосталь бігали, грали м'ячем, зшитим із ганчір'я, куховарили з глини «пиріжки», будували з дощок будиночки, ходили один до дугу в гості.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Наслідуючи старших, грали в «іграші», «сінокосили» на сільських вулицях. На околиці села були луки, де росла аптечна ромашка, ось її ми зривали, складали в копиці, робили зародки (стіг сіна, що тримається на 2 і більше ціпках). Такі місця у селах ласкаво називали «ластівкою», бо там любили грати всі сільські дітлахи.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Щодня бігали купатися на річку, іноді хлюпалися до посиніння. Шлях до річки – вузька стежка по краю косогору, вона вела до верболозу з піщаним пляжем. Поруч знаходився пором. Любили кататися річкою на плотах і човнах, вудили рибу, бігали по луках, лазили на черемхи, які росли там у великих кількостях.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Оскільки село стоїть на горі, порізаній ярами, взимку ми мали багато місць для катання з гірок. Полюбляли кататися на лижах. У масляну робили сани з жердин і мчали вниз під гору. Схили від того були так розкотені, що ходити пішки по них не можна було. Люди, що ходили на річку, прокладали стежки в обхід розкачаних місць. Ще згадую мудрі слова моєї мами. «Деякі матері люблять, люблять своїх дітей, а&lt;br /&gt;
мало ті, що не так зроблять, тут же лають їх, навіть міцно, матінки ви матінки, дітей треба виховувати рівно, без будь-яких різких випадів». Неписьменна мама була психологом від природи. Ніколи не рубала з плеча, обов'язково спочатку зналася на ситуації. Мама стежила за нашою освітою, коли після довгої хвороби Альоша відлежувався вдома, мама почала водити вчительку щодня до нас додому після уроків.&lt;br /&gt;
щоб син міг надолужувати втрачене. У результаті Альоша перше півріччя закінчив на 4 та 5. Вчителі раніше працювали безкорисливо, велике їм за це спасибі.&lt;br /&gt;
=== Останні роки життя ===&lt;br /&gt;
Жила мати довго, зберегла зір, пам'ять, шила, щоправда, великою голкою, добре чула. Майже до смерті ходила. Лежала лише 3 дні. Коли Альоша пішов до армії, вона залишилася сама. На вікні у неї стояла настоянка алое з горілкою та медом, ось вона її пила регулярно поступово. Я взагалі не пам'ятаю, щоб мати серйозно хворіла.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У старості, як тільки себе погано відчує, йшла до сусідів, там господиня розводила п'явок і ставила їх усім, хто просив. Коли їй було 80, у неї сильно почав кровоточити ніс, і боліла голова, вона на карачках приповзла до сусідів, які мали телефон. Подзвонили Івану, він надіслав до неї з Бісерова трактор із санями, т.к. був весняний бездоріжжя і бездоріжжя. Її привезли та поклали до лікарні. Потім почали шукати&lt;br /&gt;
нову кров, підійшла кров невістки Марусі (дружини Івана). З лікарні Іван привіз її додому.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Тим часом Альоша (мій син) відслужив в армії, одружився з Неллі Скачковою (своєю однокласницею). Мама погуляла в нього на весіллі, тоді її вже водили під руки. За кілька місяців мама померла. Доля приготувала мамі велике життя, я думаю, що вона прожила її непогано, у шлюбі була щаслива.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9428</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9428"/>
		<updated>2026-02-21T22:12:37Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Фотоогляд */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
[[File:Ходирєв Борис Михайлович.jpg|200px|thumb|left|]]&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9427</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9427"/>
		<updated>2026-02-21T22:11:47Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&lt;br /&gt;
==Фотоогляд==&lt;br /&gt;
[[File:Ходирєв Борис Михайлович.jpg|200px|thumb|right|]]&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9426</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9426"/>
		<updated>2026-02-21T22:10:31Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9425</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9425"/>
		<updated>2026-02-21T22:10:15Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року. Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9424</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9424"/>
		<updated>2026-02-21T22:09:17Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Жаль, але як і багато пісковчан любив випити. Родичі говорили, що в результаті випивки на холодному повітрі призвели до хронічного запалення голосових зв'язок&amp;lt;ref&amp;gt;у дядька Борі завжди, скільки я пам'ятаю, був хрипкий і сиплий голос&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року&amp;lt;ref&amp;gt;Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9423</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9423"/>
		<updated>2026-02-21T21:57:07Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Ходирєв Михайло Борисович|Михайло]] та [[Ходирєв Стас Борисович|Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року&amp;lt;ref&amp;gt;Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9422</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9422"/>
		<updated>2026-02-21T21:54:20Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]], сини [[Михайло]] та [[Стас]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Десь у 1960 році виявили рак горла (гортані). Після видалення пухлини не міг говорити, у горлі стояла металева трубка.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Помер у 1964 року&amp;lt;ref&amp;gt;Похований на старому пісковському цвинтарі на ділянці Ходирєвих.&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B8_1964_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83&amp;diff=9421</id>
		<title>Категорія:Померли 1964 року</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B8_1964_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83&amp;diff=9421"/>
		<updated>2026-02-21T21:40:47Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Категорія:Рік смерті&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;[[Категорія:Рік смерті]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%8F_1916_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83&amp;diff=9420</id>
		<title>Категорія:Народилися 1916 року</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%8F_1916_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83&amp;diff=9420"/>
		<updated>2026-02-21T21:39:52Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Категорія:Рік народження&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;[[Категорія:Рік народження]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9419</id>
		<title>Ходирєв Герман Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9419"/>
		<updated>2026-02-21T21:26:56Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Герман&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Герман Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=5 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1923&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=29 вересня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1993&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Герман Михайлович''' - машиніст паровоза в депо Шлакова, «Почесний залізничник» та заслужений залізничник Горьківської залізниці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько: [[Ходирєв Михайло Федорович|Михайло Федорович]]; мати: [[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Баяндіна Катерина]]; дружина: [[Ходирєва Ольга Тимофіївна|Лучникова Ольга]]; діти: [[Ходирєв Володимир Германович|Володимир]], [[Докучаєва Олена Германівна|Олена]]; брати та сестри: Ніна, Галина, [[Ходирєв Борис Михайлович|Борис]], [[Ходирєва Нонна Михайлівна|Нонна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|[[Майя Ходирєва]]}}&lt;br /&gt;
== О дедушке ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой родился 5 мая 1923 года в г. Зуевка Кировской обл. Его отец [[Ходирєв Михайло Федорович|Ходырев Михаил Фёдорович]] работал машинистом и был секретарем партийной ячейки локомотивщиков в депо (по тем временам серьезная должность). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой вятских обедневших дворян. После революции их имение на берегу реки Чепцы в селе Косино, Зуевского района отобрали (в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Папа и его сестра Лена часто ездили в этот лагерь. В самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят, что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 24 года) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не упоминали о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей, не считая тех, кто умер в младенческом возрасте.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Герман Ходырев – мой дед, отец папы. ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;С этим человеком тесно связаны мои первые годы жизни, о которых помню совсем немного. Будучи 8-ми месячным младенцем я сильно болела, и врачи настоятельно рекомендовали родителям сменить для меня климат, в противном случае за жизнь ребенка они не ручались. Поскольку мамины родители жили совсем близко от нас (Запорожье), то встал вопрос отправить меня к родителям отца – в поселок Песковка, на границе с Удмуртией. Песковка окружена сотнями километров таежных лесов и чистыми реками, а также находится далеко от крупных промышленных центров. Надо сказать, что в Песковке мои болячки как рукой сняло, нет, я, конечно же, как многие другие детки иногда болела, но уже не так тяжко.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Родители поехать со мной в Песковку не могли, мама ждала рождения моего брата, а отцу надо было работать, так что я жила у бабушки с дедом. В то время дед уже был на пенсии по инвалидности, у него не было одной ноги. Бабушка работала, а дед хлопотал по хозяйству и возился со мной. Пеленки, подгузники, кормежка, купание, гуляние, игры – все это его рук дело. Благодаря его стараниям я рано научилась распознавать буквы и даже читать по слогам.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Когда подросла, гулять деду со мной стало трудно, потому что я то и дело норовила куда-нибудь умчаться, а он на костылях догнать меня не мог. Тогда дед придумал специальный длинный «поводок» – привязывал к моему пояску веревочку, другой конец закреплял у себя на поясе, и тогда уже мы выходили гулять.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Позже, когда мне было 6 лет я приезжала в гости в Песковку, дед тогда уже очень сильно болел, ходить не мог, лежал в маленькой комнатке парализованный. В то время смотреть за дедом было моей задачей, принести чего он попросит, подать, поговорить. Единственная его радость - телевизор и окно, за которым росло какое-то красивое дерево. Иногда бабушка при помощи соседей или зятя выносили деда на улицу подышать воздухом. Купание тоже было тяжелой процедурой, требующей присутствия не одного человека. Дед был высоким и крупным мужчиной, так что поднять его и пересадить с кровати, даже на рядом стоящий стул, оказывалось очень нелегко. В таком состоянии дед прожил толи 10 толи 12 лет, и все эти годы бабушка за ним ухаживала. &amp;lt;br /&amp;gt;''&amp;quot;Страницы родословия&amp;quot; Майи Ходыревой''&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== НОГА ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;''Из воспоминаний Ходыревой Е.В.'' &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Еще помню, очень любила лазить на чердак, там хранились всякие занятные вещи: сундук, транзистор, разноцветные клаптики, тюлевые занавески, и НОГА! Как мне тогда казалось настоящая нога, правда, обтянутая чулком. Это предмет всегда вызывал ощущение страха. Ну как так, дед у меня одноногий, а тут вот лежит нога цела-целехонька! На самом деле это был дедушкин протез, которым он когда-то давным-давно пользовался, а потом перешел на костыли. Но сколько мне ни объясняли, что это искусственный протез, я упрямо считала эту штуковину настоящей ногой и побаивалась ее, почему – не знаю.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По поводу ноги - это была очень печальная история – плод медицинской ошибки. Уж не помню, что именно случилось, но Герману удалили на левой ноге ноготь. Но никто не проверил, что у деда была начальная стадия диабета. Соответственно, вместо того, чтобы заживать палец начал гноиться, ему отрезали палец, но снова началось нагноение и вскоре началась обширная гангрена ноги, стали выяснять отчего-почему, оказалось диабет. Назначили лечение, но ногу спасти уже не удалось.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Екатерина Баяндина - моя прабабушка ==&lt;br /&gt;
{{Основна стаття|Баяндіна Катерина Тимофіївна}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой пермских обедневших дворян. Перед началом японской войны Баяндины, чтобы дать дочерям светское образование (примечание. Образование нужно было чтобы дочери могли удачно выйти замуж), продали старое хорошее имение где-то в Пермской губернии и купили у купца Рязанцева новое, небольшое, в селе Коса (сейчас деревня Косино) с небольшим количеством крестьян (30 душ), многие из которых работали на бумажной фабрике. В те времена Коса была крупнейшим населенным пунктом в тех краях. В селе была двухклассная министерская школа, которую закончили сестры Баяндины. Дальнейшее образование сестры получали в г. Усть-Чепецк в земском училище благородных девиц. Екатерина не успела его закончить, так как началась революция. Сестры так и не добрались до своего имения. Старшая сестра эмигрировала за границу, а Екатерина застряла в станционном поселке Зуевка. После революции их имение на берегу реки Косы (приток Чепцы) в селе Косино, Зуевского района отобрали.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.:&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировавшая за границу, предположительно жила в Германии (говорят что перед войной последнее письмо было именно оттуда). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нона, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Тамара, Галина, Борис, Герман, Нонна(могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина Батьковна никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, не занималась уборкой, не занималась стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
....мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Собственно из братьев и сестер деда Германа я знала лишь его младшую сестру – Нонну. Нонна была очень красивая, стильная, стройная женщина, глядя на нее, сразу становилось ясно, что она дворянских кровей. У Ноны было 3 детей, мальчики-близнецы Александр и Сергей (умер в 2009 году) и младшая дочь Ирина.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Депо ст. Шлаковая ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой работал машинистом пассажирских поездов Горьковской железной дороги, являлся машинистом первого класса (те, которым доверяют водить составы с пассажирами). Герман был членом КПСС. Жил в п. Песковка, Кировской области, Омутнинского района. В середине мая 1941 года был призван в ряды Красной Армии и направлен на курсы младших лейтенантов в г. Львов. В самом начале войны вышла директива Сталина о возвращении классных специалистов железнодорожного транспорта для работы в тылу. Т.к. Герман к моменту призыва в армию был помощником машиниста паровоза он тут же был демобилизован и отправлен по месту призыва, то есть через неделю после начала войны, успев при этом принять участие в военной операции в г. Львов против украинского ОУН, пытавшихся захватить власть в городе сразу после начала войны. Кстати через два дня после отъезда деда из Львова, этот город был занят фашистами (30 июня). Михаил Фёдорович (отец Германа), решив, что сын злостный дезертир даже не впустил его в дом не желая слушать никаких объяснений. А надо было бы… Вскоре, конечно, недоразумение с отцом разрешилось. Став машинистом всю войну дед водил товарные, военные и пассажирские составы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Для безперебойной работы паровоза был дан почин, во время ремонта паравоза не гасить паровозную топку (процесс гашения топки, сброса пара, а затем разгорания угля и прогрева контуров с водой занимал очень долгий процесс, до 3 суток, что было непозволительно в условиях войны). Этот почин был поддержан моим папой. Они не гасили топку даже если надо было производить ремонт в самой топке, например заменить колосник. Процесс замены колосника выглядел следующим образом. Горение угля доводилось до шаяния. Входящий в топку одевал промоченные на сквозь толстые валенки, ватные штаны, фуфайку и ватную шапку-ушанку, периодически выходя из топки подышать и облиться водой. Где-то уже после войны отец в очередной раз зайдя в таком виде в топку, провалился и зацепился одной ногой за прогнивший колосник, упал на бок и уже через несколько секунд промоченные ватники высохли и начали гореть. Когда папу вытащили у него уже обгорело 30% кожной поверхности. Тем не менее быстрая помощь + пересадка кожи из необгоревщих частей (в основном попы) + молодой организм и уже через несколько месяцев папа снова вышел на работу. За этот случай сначала он получил выговор, но потом его отменили и дали какую-то награду. Следующий почин который поддержал папа, был вождение супертяжелых и супердлинных составов. За одну из проводок такого состава и за предотвращение железнодорожной аварии дед получил Знак «Почётный железнодорожник» . У папы в бригаде работала единственная в Кировском отделении железной дороги женщина-кочегар паровоза. Папа очень любил свою работу, свои паравозы. Как только появлялся паравоз новой серии его обязательно давали в первую очередь Отцу. На моей памяти папа получил паровоз новой и последней серии «Л» (он называл его женским именем - «Лебедянка»).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Если его паровоз вставал на ремонт, папа лично участвовал в его ремонте, доверяя ремонтной бригаде только малоответственные работы. В депо к этому привыкли и относились к этому, как к должному. А вот когда пришла эра тепловозов, папа отказался переходить на тепловоз и предложил кандидатуру на машиниста тепловоза своего друга Капитона. Но первый тепловоз был отдан папиному сопернику по работе Машинисту Фофанову. Капитон получил второй тепловоз. А третий тепловоз получил мой двоюродный брат Миша Ходырев. Дед Герман был очень любвеобильным человеком, ему очень нравилось женское общество. Женщины отвечали ему взаимной симпатией. В молодости дед Герман был высоким, статным, улыбчивым и очень обаятельным мужчиной. Играл в футбол (позиция хавбек) был любимцем местных болельщиков, так как нередко оставлял позицию полузащитника, переходя в нападение) Противостояние пяти песковских («Железнодорожник», «Литейщик», сборная рабочего поселка … две остальные не помню как назывались, но это были лесорубы и химдымовцы), двух котчихинских (Котчиха –соседний ГУЛАГовский поселок, команда охранников «Динамо» и сборная Котчихи в которой играли зэки) команд и команды Лесополянского леспромхоза (соседний поселок Лесные Поляны) вызывало большой ажиотаж среди жителей поселка. Среди яростных болельщиков команды железнодорожников была мама Ольги Евдокия (Авдотья) (у бабушки Авдотьи была хитрая дырка в заборе через которую она вместе с нами, своими внуками, попадала под трибуны стадиона, а уже оттуда на сами трибуны. Несколько раз нас с бабушкой задерживали дружинники, на что бабушка заявляла что ее зять Ходырев Герман и она имеет право ходить с нами на матч бесплатно. Это было правдой. Игрокам разрешалось проводить бесплатно до пяти болельщиков…т.е. мы безпрепятственно могли ходить на футбол через главный вход стадиона. Но непонятная страсть бабушки к дыркам в заборе и каждый раз мы попадали на футбол, отодвигая доску в заборе стадиона. Кстати его лучший друг Капитон Куковякин был и лучшим вратарём железнодорожников. Мама Оля футбол в принципе не любила. Т.к. после футбола, если не нужно ехать в поездку, обе команды шли в «мордобойку» (так в те времена называли пивнушку). Одна команда шла отпраздновать свою победу, другая заглушить свое поражение. Эти посиделки нередко заканчивались дракой, потому что соперники сначала пытались доказать друг другу кто и когда был не прав в тех или иных игровых эпизодах и когда аргументы заканчивались в ход шли кулаки.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Трижды женат ==&lt;br /&gt;
Женат Герман был трижды. От первого брака имел сына Ходырева Игоря и дочь Елену&amp;lt;ref&amp;gt;(вопрос спорный... мои родители считали, хотя папа скорее всего не хотел расстраивать маму, что она дочь от второго сожителя, а Лена Величко, которая училась со мной в одном классе и была старше меня примерно на полгода, говорила мне да и считала себя моей сестрой)&amp;lt;/ref&amp;gt; (Величко по девичьей фамилии матери).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Во втором браке детей не имел. Бабушка рассказывала, что вторая жена Германа была очень красивая кокетливая особа, всегда желавшая блистать. Эта женщина бросила моего деда ради любовника. (Все это из воспоминаний моей бабушки, не знаю на сколько они верны, ведь бабушка, беззаветно любившая деда могла просто ревновать)…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
С моей бабушкой дед встретился, когда ему было 30 лет, а ей всего 18. Ольга тогда приехала из Свердловска к своей тётке (в замужестве Турундаевой) в Песковку. Дом Турундаевых был напротив через огород. Когда осенью собирают урожай все члены семей, трудятся на огороде. Мама обратила внимание, что сосед трудится все время один и периодически завязывает с ней общение. То воды попросит, то спичек, то еще какой-нибудь предлог придумает. Ненавязчиво попытав тётку, выяснила что Германа бросила очередная жена, и только тогда позволила за собой ухаживать. И как-то сразу она ему понравилась, что он позвал ее к себе жить. Ни минуты не сомневаясь юная Ольга Тимофеевна приняла это предложение и поселилась в доме Германа. От этого брака родился сын Владимир (мой отец) и дочь Елена (в замужестве Докучаева).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Честно говоря, не могу понять, как бабушка решилась на такое? Официально мой дед на тот момент был все еще женат на своей второй жене. И следовательно, предложить законный брак моей бабушке не мог… Вот так пойти в дом к женатому мужчине и жить с ним вне брака? В те времена это было более чем смело, а тем более в селе, где ты у всех на виду и кумушки готовы перемыть косточки любому…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед опомнился, только когда моего отца нужно было отдавать в школу. Герману не понравилось, что у сына фамилия Лучников (по маме), и он в мгновение ока развелся и расписался с Ольгой Тимофеевной, дав детям свою фамилию.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Поездки по всему СССР ==&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Как почетный железнодорожник папа имел некоторые льготы безплатный проезд в вагоне СВ, но так как СВ это два места мы ездили в купе. Раз в два года мы куда-то ездили отдыхать. Сочи, Гагры, Лазоревское, Крым к дяде Славе. Интересный факт. Когда мы отдыхали в Лазоревском (1966 г) в Сочи снимался фильм «Кавказская пленница». Все наши познавательные маршруты пересекались со съёмками этого фильма. Мы едем на экскурсию в Красную поляну, а там снимают «рафтинг» Шурика в спальном мешке. Приехали на гору Ахун, а там отдыхает со своей компанией Георгий Вицин. А когда мы никуда не поехали и, оставшись в Лазоревском, пошли на пляж, то к пляжу подъехал киностудийный автобус, который привез (возможно был у съёмок выходной) группу артистов (в основном артисток, среди которых была Наталья Варлей). Они отдыхали рядом с нами полдня. Папа побежал, купил хорошего разливного вина, и полдня рассказывал артисткам какие-то байки, угощая их вином. Ну а вечером имел беседу с мамой о том, что он как-то неправильно смотрел на артисток.&lt;br /&gt;
Отдыхая в Гаграх в 1970 году. Папа искал квартиру с обязательным условием, чтобы у нас был отдельный телевизор (шел чемпионат мира по футболу и ожидалось что сборная СССР занявшая на предыдущем чемпионате мира 4 место на этом чемпионате будет в призёрах). Отдельный телевизор не был найден, но был найден частный дом (по ул. Шота Руставели) в котором большой телевизор был установлен во дворе. Хозяин дома Важа Кикабидзе был тоже заядлым болельщиком (так звали, очень известного тогда, актера Кикабидзе. Не знаю, почему хозяин назвался его именем, а может и правда его так звали). Команда СССР действительно была на подъеме и громила всех подряд в групповых турнирах. После каждой победы сборной папа накрывал шикарный стол, благо вино было у хозяина по-моему в нескончаемых количествах, к которому созывалась вся округа. Помню попытки папы танцевать, вслед за Важей, с полным стаканом вина на голове. Этот праздник души длился пару недель, пока команда СССР не проиграла с минимальным счетом 1-0 команде Уругвая за выход в полуфинал. И наступила резкая тишина. Мы тихонько доходили на пляж остатки отпуска. Тихонько доехали до дома. Папа переживал за сборную почти год, пока не начался местный чемпионат по футболу (это уже было лето 1971 года).&lt;br /&gt;
Отец был заядлым грибником и ягодником. В силу своей профессии он имел возможность бывать в недоступных частях уральской тайги. Это делалось следующим образом. Туда где не было обычных дорог, но проходила железная дорога, мы с отцом добирались по сговору с другими машинистами. В том месте где нужно было высадиться, поезд сбавлял ход до минимума (т.к. остановка была запрещена правилами жд) и мы дружной гурьбой выпрыгивали из поезда на откосы. Насобирав грибы или ягоды, мы возвращались к железной дороге и ходили по лесу уже не далеко от колеи. Машинист паровоза, с которым была договоренность, по возвращении за 10-15 км до нас подавал гудок и мы дружно выскакивали к жд. Папа выходил к путям, снимал свою фуражку, подавал круговой знак машинисту, обозначая место, где нужно максимально сбросить ход. Мы выстраивались вдоль путей с интервалом около 10 метров, и сначала запрыгивал кто-нибудь посильнее кроме папы, которому сначала подавались пестери и корзины, потом запрыгивал сам человек. Папа всегда запрыгивал последним (это были прыжки по-другому не назовёшь).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дедушка прожил 70 лет и умер 29 сентября 1993 года.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Интересные факты ==&lt;br /&gt;
В 1959 году сборная Песковки&amp;lt;ref&amp;gt;в поселке существовало около 10 официальных футбольных команд и 4 хокейных команды, также были баскетбольные волебольные команды... поселок был довольно спортивным&amp;lt;/ref&amp;gt; (Герман Ходырев был в её составе) играла против сборной Вятлага, в составе которой играл прославленный Эдуард Стрельцов (прим. Популярный советский футболист Стрельцов был осужден и сидел в колонии общего режима в пос. Лесной. Позднее все обвинения с него были сняты.). Матч был безкомпромисный. Счет говорит сам за себя 5:4 в пользу Вятлага. Герман забил 2 мяча, а Стрельцов 4. После встречи Стрельцов пошутил: &amp;quot;Если бы в Швеции&amp;lt;ref&amp;gt;чемпионат мира по футболу 1958 года&amp;lt;/ref&amp;gt; мы играли вместе с Германом, то мы бы обязательно выиграли!&amp;quot;&amp;lt;ref&amp;gt;папа играл за комаду депо «Локомотив» народное позвище команды ''Лебедянка''&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;280px&amp;quot; caption=Фотографии разных лет&amp;gt;&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 1.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 2.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 3.jpg|&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 4.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 5.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 6.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 7.jpg|[[Ходирєв — Гагри|Гагры]], ул. Шота Руставели. Хозяин дома Важа Кикабидзе был заядлым футбольным болельщиком.&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 8.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 9.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 10.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 11.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 12.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 13.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 14.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 15.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєва Єлизавета Артемівна — Пісківка.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечание ==&lt;br /&gt;
Внуки Германа Ходырева: Ходырева Майя (по паспорту Евгения), Ходырев, Артём Владимирович; Докучаев, Дмитрий Сергеевич; Докучаев, Павел Сергеевич; Докучаева, Дарья Сергеевна&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Правнуки Германа Ходырева: Тимофей, Арсений, Ирина, Елизавета, Климент, Михаил, Екатерина, Александра, Никита.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9418</id>
		<title>Ходирєв Герман Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9418"/>
		<updated>2026-02-21T21:20:13Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Герман&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Герман Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=5 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1923&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=29 вересня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1993&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Герман Михайлович''' - машиніст паровоза в депо Шлакова, заслужений залізничник Горьківської залізниці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько: [[Ходирєв Михайло Федорович|Михайло Федорович]]; мати: [[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Баяндіна Катерина]]; дружина: [[Ходирєва Ольга Тимофіївна|Лучникова Ольга]]; діти: [[Ходирєв Володимир Германович|Володимир]], [[Докучаєва Олена Германівна|Олена]]; брати та сестри: Ніна, Галина, [[Ходирєв Борис Михайлович|Борис]], [[Ходирєва Нонна Михайлівна|Нонна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|[[Майя Ходирєва]]}}&lt;br /&gt;
== О дедушке ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой родился 5 мая 1923 года в г. Зуевка Кировской обл. Его отец [[Ходирєв Михайло Федорович|Ходырев Михаил Фёдорович]] работал машинистом и был секретарем партийной ячейки локомотивщиков в депо (по тем временам серьезная должность). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой вятских обедневших дворян. После революции их имение на берегу реки Чепцы в селе Косино, Зуевского района отобрали (в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Папа и его сестра Лена часто ездили в этот лагерь. В самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят, что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 24 года) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не упоминали о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей, не считая тех, кто умер в младенческом возрасте.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Герман Ходырев – мой дед, отец папы. ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;С этим человеком тесно связаны мои первые годы жизни, о которых помню совсем немного. Будучи 8-ми месячным младенцем я сильно болела, и врачи настоятельно рекомендовали родителям сменить для меня климат, в противном случае за жизнь ребенка они не ручались. Поскольку мамины родители жили совсем близко от нас (Запорожье), то встал вопрос отправить меня к родителям отца – в поселок Песковка, на границе с Удмуртией. Песковка окружена сотнями километров таежных лесов и чистыми реками, а также находится далеко от крупных промышленных центров. Надо сказать, что в Песковке мои болячки как рукой сняло, нет, я, конечно же, как многие другие детки иногда болела, но уже не так тяжко.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Родители поехать со мной в Песковку не могли, мама ждала рождения моего брата, а отцу надо было работать, так что я жила у бабушки с дедом. В то время дед уже был на пенсии по инвалидности, у него не было одной ноги. Бабушка работала, а дед хлопотал по хозяйству и возился со мной. Пеленки, подгузники, кормежка, купание, гуляние, игры – все это его рук дело. Благодаря его стараниям я рано научилась распознавать буквы и даже читать по слогам.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Когда подросла, гулять деду со мной стало трудно, потому что я то и дело норовила куда-нибудь умчаться, а он на костылях догнать меня не мог. Тогда дед придумал специальный длинный «поводок» – привязывал к моему пояску веревочку, другой конец закреплял у себя на поясе, и тогда уже мы выходили гулять.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Позже, когда мне было 6 лет я приезжала в гости в Песковку, дед тогда уже очень сильно болел, ходить не мог, лежал в маленькой комнатке парализованный. В то время смотреть за дедом было моей задачей, принести чего он попросит, подать, поговорить. Единственная его радость - телевизор и окно, за которым росло какое-то красивое дерево. Иногда бабушка при помощи соседей или зятя выносили деда на улицу подышать воздухом. Купание тоже было тяжелой процедурой, требующей присутствия не одного человека. Дед был высоким и крупным мужчиной, так что поднять его и пересадить с кровати, даже на рядом стоящий стул, оказывалось очень нелегко. В таком состоянии дед прожил толи 10 толи 12 лет, и все эти годы бабушка за ним ухаживала. &amp;lt;br /&amp;gt;''&amp;quot;Страницы родословия&amp;quot; Майи Ходыревой''&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== НОГА ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;''Из воспоминаний Ходыревой Е.В.'' &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Еще помню, очень любила лазить на чердак, там хранились всякие занятные вещи: сундук, транзистор, разноцветные клаптики, тюлевые занавески, и НОГА! Как мне тогда казалось настоящая нога, правда, обтянутая чулком. Это предмет всегда вызывал ощущение страха. Ну как так, дед у меня одноногий, а тут вот лежит нога цела-целехонька! На самом деле это был дедушкин протез, которым он когда-то давным-давно пользовался, а потом перешел на костыли. Но сколько мне ни объясняли, что это искусственный протез, я упрямо считала эту штуковину настоящей ногой и побаивалась ее, почему – не знаю.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По поводу ноги - это была очень печальная история – плод медицинской ошибки. Уж не помню, что именно случилось, но Герману удалили на левой ноге ноготь. Но никто не проверил, что у деда была начальная стадия диабета. Соответственно, вместо того, чтобы заживать палец начал гноиться, ему отрезали палец, но снова началось нагноение и вскоре началась обширная гангрена ноги, стали выяснять отчего-почему, оказалось диабет. Назначили лечение, но ногу спасти уже не удалось.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Екатерина Баяндина - моя прабабушка ==&lt;br /&gt;
{{Основна стаття|Баяндіна Катерина Тимофіївна}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой пермских обедневших дворян. Перед началом японской войны Баяндины, чтобы дать дочерям светское образование (примечание. Образование нужно было чтобы дочери могли удачно выйти замуж), продали старое хорошее имение где-то в Пермской губернии и купили у купца Рязанцева новое, небольшое, в селе Коса (сейчас деревня Косино) с небольшим количеством крестьян (30 душ), многие из которых работали на бумажной фабрике. В те времена Коса была крупнейшим населенным пунктом в тех краях. В селе была двухклассная министерская школа, которую закончили сестры Баяндины. Дальнейшее образование сестры получали в г. Усть-Чепецк в земском училище благородных девиц. Екатерина не успела его закончить, так как началась революция. Сестры так и не добрались до своего имения. Старшая сестра эмигрировала за границу, а Екатерина застряла в станционном поселке Зуевка. После революции их имение на берегу реки Косы (приток Чепцы) в селе Косино, Зуевского района отобрали.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.:&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировавшая за границу, предположительно жила в Германии (говорят что перед войной последнее письмо было именно оттуда). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нона, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Тамара, Галина, Борис, Герман, Нонна(могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина Батьковна никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, не занималась уборкой, не занималась стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
....мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Собственно из братьев и сестер деда Германа я знала лишь его младшую сестру – Нонну. Нонна была очень красивая, стильная, стройная женщина, глядя на нее, сразу становилось ясно, что она дворянских кровей. У Ноны было 3 детей, мальчики-близнецы Александр и Сергей (умер в 2009 году) и младшая дочь Ирина.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Депо ст. Шлаковая ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой работал машинистом пассажирских поездов Горьковской железной дороги, являлся машинистом первого класса (те, которым доверяют водить составы с пассажирами). Герман был членом КПСС. Жил в п. Песковка, Кировской области, Омутнинского района. В середине мая 1941 года был призван в ряды Красной Армии и направлен на курсы младших лейтенантов в г. Львов. В самом начале войны вышла директива Сталина о возвращении классных специалистов железнодорожного транспорта для работы в тылу. Т.к. Герман к моменту призыва в армию был помощником машиниста паровоза он тут же был демобилизован и отправлен по месту призыва, то есть через неделю после начала войны, успев при этом принять участие в военной операции в г. Львов против украинского ОУН, пытавшихся захватить власть в городе сразу после начала войны. Кстати через два дня после отъезда деда из Львова, этот город был занят фашистами (30 июня). Михаил Фёдорович (отец Германа), решив, что сын злостный дезертир даже не впустил его в дом не желая слушать никаких объяснений. А надо было бы… Вскоре, конечно, недоразумение с отцом разрешилось. Став машинистом всю войну дед водил товарные, военные и пассажирские составы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Для безперебойной работы паровоза был дан почин, во время ремонта паравоза не гасить паровозную топку (процесс гашения топки, сброса пара, а затем разгорания угля и прогрева контуров с водой занимал очень долгий процесс, до 3 суток, что было непозволительно в условиях войны). Этот почин был поддержан моим папой. Они не гасили топку даже если надо было производить ремонт в самой топке, например заменить колосник. Процесс замены колосника выглядел следующим образом. Горение угля доводилось до шаяния. Входящий в топку одевал промоченные на сквозь толстые валенки, ватные штаны, фуфайку и ватную шапку-ушанку, периодически выходя из топки подышать и облиться водой. Где-то уже после войны отец в очередной раз зайдя в таком виде в топку, провалился и зацепился одной ногой за прогнивший колосник, упал на бок и уже через несколько секунд промоченные ватники высохли и начали гореть. Когда папу вытащили у него уже обгорело 30% кожной поверхности. Тем не менее быстрая помощь + пересадка кожи из необгоревщих частей (в основном попы) + молодой организм и уже через несколько месяцев папа снова вышел на работу. За этот случай сначала он получил выговор, но потом его отменили и дали какую-то награду. Следующий почин который поддержал папа, был вождение супертяжелых и супердлинных составов. За одну из проводок такого состава и за предотвращение железнодорожной аварии дед получил Знак «Почётный железнодорожник» . У папы в бригаде работала единственная в Кировском отделении железной дороги женщина-кочегар паровоза. Папа очень любил свою работу, свои паравозы. Как только появлялся паравоз новой серии его обязательно давали в первую очередь Отцу. На моей памяти папа получил паровоз новой и последней серии «Л» (он называл его женским именем - «Лебедянка»).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Если его паровоз вставал на ремонт, папа лично участвовал в его ремонте, доверяя ремонтной бригаде только малоответственные работы. В депо к этому привыкли и относились к этому, как к должному. А вот когда пришла эра тепловозов, папа отказался переходить на тепловоз и предложил кандидатуру на машиниста тепловоза своего друга Капитона. Но первый тепловоз был отдан папиному сопернику по работе Машинисту Фофанову. Капитон получил второй тепловоз. А третий тепловоз получил мой двоюродный брат Миша Ходырев. Дед Герман был очень любвеобильным человеком, ему очень нравилось женское общество. Женщины отвечали ему взаимной симпатией. В молодости дед Герман был высоким, статным, улыбчивым и очень обаятельным мужчиной. Играл в футбол (позиция хавбек) был любимцем местных болельщиков, так как нередко оставлял позицию полузащитника, переходя в нападение) Противостояние пяти песковских («Железнодорожник», «Литейщик», сборная рабочего поселка … две остальные не помню как назывались, но это были лесорубы и химдымовцы), двух котчихинских (Котчиха –соседний ГУЛАГовский поселок, команда охранников «Динамо» и сборная Котчихи в которой играли зэки) команд и команды Лесополянского леспромхоза (соседний поселок Лесные Поляны) вызывало большой ажиотаж среди жителей поселка. Среди яростных болельщиков команды железнодорожников была мама Ольги Евдокия (Авдотья) (у бабушки Авдотьи была хитрая дырка в заборе через которую она вместе с нами, своими внуками, попадала под трибуны стадиона, а уже оттуда на сами трибуны. Несколько раз нас с бабушкой задерживали дружинники, на что бабушка заявляла что ее зять Ходырев Герман и она имеет право ходить с нами на матч бесплатно. Это было правдой. Игрокам разрешалось проводить бесплатно до пяти болельщиков…т.е. мы безпрепятственно могли ходить на футбол через главный вход стадиона. Но непонятная страсть бабушки к дыркам в заборе и каждый раз мы попадали на футбол, отодвигая доску в заборе стадиона. Кстати его лучший друг Капитон Куковякин был и лучшим вратарём железнодорожников. Мама Оля футбол в принципе не любила. Т.к. после футбола, если не нужно ехать в поездку, обе команды шли в «мордобойку» (так в те времена называли пивнушку). Одна команда шла отпраздновать свою победу, другая заглушить свое поражение. Эти посиделки нередко заканчивались дракой, потому что соперники сначала пытались доказать друг другу кто и когда был не прав в тех или иных игровых эпизодах и когда аргументы заканчивались в ход шли кулаки.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Трижды женат ==&lt;br /&gt;
Женат Герман был трижды. От первого брака имел сына Ходырева Игоря и дочь Елену&amp;lt;ref&amp;gt;(вопрос спорный... мои родители считали, хотя папа скорее всего не хотел расстраивать маму, что она дочь от второго сожителя, а Лена Величко, которая училась со мной в одном классе и была старше меня примерно на полгода, говорила мне да и считала себя моей сестрой)&amp;lt;/ref&amp;gt; (Величко по девичьей фамилии матери).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Во втором браке детей не имел. Бабушка рассказывала, что вторая жена Германа была очень красивая кокетливая особа, всегда желавшая блистать. Эта женщина бросила моего деда ради любовника. (Все это из воспоминаний моей бабушки, не знаю на сколько они верны, ведь бабушка, беззаветно любившая деда могла просто ревновать)…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
С моей бабушкой дед встретился, когда ему было 30 лет, а ей всего 18. Ольга тогда приехала из Свердловска к своей тётке (в замужестве Турундаевой) в Песковку. Дом Турундаевых был напротив через огород. Когда осенью собирают урожай все члены семей, трудятся на огороде. Мама обратила внимание, что сосед трудится все время один и периодически завязывает с ней общение. То воды попросит, то спичек, то еще какой-нибудь предлог придумает. Ненавязчиво попытав тётку, выяснила что Германа бросила очередная жена, и только тогда позволила за собой ухаживать. И как-то сразу она ему понравилась, что он позвал ее к себе жить. Ни минуты не сомневаясь юная Ольга Тимофеевна приняла это предложение и поселилась в доме Германа. От этого брака родился сын Владимир (мой отец) и дочь Елена (в замужестве Докучаева).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Честно говоря, не могу понять, как бабушка решилась на такое? Официально мой дед на тот момент был все еще женат на своей второй жене. И следовательно, предложить законный брак моей бабушке не мог… Вот так пойти в дом к женатому мужчине и жить с ним вне брака? В те времена это было более чем смело, а тем более в селе, где ты у всех на виду и кумушки готовы перемыть косточки любому…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед опомнился, только когда моего отца нужно было отдавать в школу. Герману не понравилось, что у сына фамилия Лучников (по маме), и он в мгновение ока развелся и расписался с Ольгой Тимофеевной, дав детям свою фамилию.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Поездки по всему СССР ==&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Как почетный железнодорожник папа имел некоторые льготы безплатный проезд в вагоне СВ, но так как СВ это два места мы ездили в купе. Раз в два года мы куда-то ездили отдыхать. Сочи, Гагры, Лазоревское, Крым к дяде Славе. Интересный факт. Когда мы отдыхали в Лазоревском (1966 г) в Сочи снимался фильм «Кавказская пленница». Все наши познавательные маршруты пересекались со съёмками этого фильма. Мы едем на экскурсию в Красную поляну, а там снимают «рафтинг» Шурика в спальном мешке. Приехали на гору Ахун, а там отдыхает со своей компанией Георгий Вицин. А когда мы никуда не поехали и, оставшись в Лазоревском, пошли на пляж, то к пляжу подъехал киностудийный автобус, который привез (возможно был у съёмок выходной) группу артистов (в основном артисток, среди которых была Наталья Варлей). Они отдыхали рядом с нами полдня. Папа побежал, купил хорошего разливного вина, и полдня рассказывал артисткам какие-то байки, угощая их вином. Ну а вечером имел беседу с мамой о том, что он как-то неправильно смотрел на артисток.&lt;br /&gt;
Отдыхая в Гаграх в 1970 году. Папа искал квартиру с обязательным условием, чтобы у нас был отдельный телевизор (шел чемпионат мира по футболу и ожидалось что сборная СССР занявшая на предыдущем чемпионате мира 4 место на этом чемпионате будет в призёрах). Отдельный телевизор не был найден, но был найден частный дом (по ул. Шота Руставели) в котором большой телевизор был установлен во дворе. Хозяин дома Важа Кикабидзе был тоже заядлым болельщиком (так звали, очень известного тогда, актера Кикабидзе. Не знаю, почему хозяин назвался его именем, а может и правда его так звали). Команда СССР действительно была на подъеме и громила всех подряд в групповых турнирах. После каждой победы сборной папа накрывал шикарный стол, благо вино было у хозяина по-моему в нескончаемых количествах, к которому созывалась вся округа. Помню попытки папы танцевать, вслед за Важей, с полным стаканом вина на голове. Этот праздник души длился пару недель, пока команда СССР не проиграла с минимальным счетом 1-0 команде Уругвая за выход в полуфинал. И наступила резкая тишина. Мы тихонько доходили на пляж остатки отпуска. Тихонько доехали до дома. Папа переживал за сборную почти год, пока не начался местный чемпионат по футболу (это уже было лето 1971 года).&lt;br /&gt;
Отец был заядлым грибником и ягодником. В силу своей профессии он имел возможность бывать в недоступных частях уральской тайги. Это делалось следующим образом. Туда где не было обычных дорог, но проходила железная дорога, мы с отцом добирались по сговору с другими машинистами. В том месте где нужно было высадиться, поезд сбавлял ход до минимума (т.к. остановка была запрещена правилами жд) и мы дружной гурьбой выпрыгивали из поезда на откосы. Насобирав грибы или ягоды, мы возвращались к железной дороге и ходили по лесу уже не далеко от колеи. Машинист паровоза, с которым была договоренность, по возвращении за 10-15 км до нас подавал гудок и мы дружно выскакивали к жд. Папа выходил к путям, снимал свою фуражку, подавал круговой знак машинисту, обозначая место, где нужно максимально сбросить ход. Мы выстраивались вдоль путей с интервалом около 10 метров, и сначала запрыгивал кто-нибудь посильнее кроме папы, которому сначала подавались пестери и корзины, потом запрыгивал сам человек. Папа всегда запрыгивал последним (это были прыжки по-другому не назовёшь).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дедушка прожил 70 лет и умер 29 сентября 1993 года.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Интересные факты ==&lt;br /&gt;
В 1959 году сборная Песковки&amp;lt;ref&amp;gt;в поселке существовало около 10 официальных футбольных команд и 4 хокейных команды, также были баскетбольные волебольные команды... поселок был довольно спортивным&amp;lt;/ref&amp;gt; (Герман Ходырев был в её составе) играла против сборной Вятлага, в составе которой играл прославленный Эдуард Стрельцов (прим. Популярный советский футболист Стрельцов был осужден и сидел в колонии общего режима в пос. Лесной. Позднее все обвинения с него были сняты.). Матч был безкомпромисный. Счет говорит сам за себя 5:4 в пользу Вятлага. Герман забил 2 мяча, а Стрельцов 4. После встречи Стрельцов пошутил: &amp;quot;Если бы в Швеции&amp;lt;ref&amp;gt;чемпионат мира по футболу 1958 года&amp;lt;/ref&amp;gt; мы играли вместе с Германом, то мы бы обязательно выиграли!&amp;quot;&amp;lt;ref&amp;gt;папа играл за комаду депо «Локомотив» народное позвище команды ''Лебедянка''&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;280px&amp;quot; caption=Фотографии разных лет&amp;gt;&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 1.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 2.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 3.jpg|&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 4.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 5.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 6.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 7.jpg|[[Ходирєв — Гагри|Гагры]], ул. Шота Руставели. Хозяин дома Важа Кикабидзе был заядлым футбольным болельщиком.&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 8.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 9.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 10.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 11.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 12.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 13.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 14.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 15.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєва Єлизавета Артемівна — Пісківка.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечание ==&lt;br /&gt;
Внуки Германа Ходырева: Ходырева Майя (по паспорту Евгения), Ходырев, Артём Владимирович; Докучаев, Дмитрий Сергеевич; Докучаев, Павел Сергеевич; Докучаева, Дарья Сергеевна&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Правнуки Германа Ходырева: Тимофей, Арсений, Ирина, Елизавета, Климент, Михаил, Екатерина, Александра, Никита.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9417</id>
		<title>Ходирєв Герман Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9417"/>
		<updated>2026-02-21T21:19:47Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Герман&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Герман Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=5 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1923&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=29 вересня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1993&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Герман Михайлович''' - машиніст паровоза в депо Шлакова, заслужений залізничник Горьківської залізниці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько: [[Ходирєв Михайло Федорович|Михайло Федорович]]; мати: [[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Баяндіна Катерина]]; дружина: [[Ходирєва Ольга Тимофіївна|Лучникова Ольга]]; діти: [[Ходирєв Володимир Германович|Володимир]], [[Докучаєва Олена Германівна|Олена]]; брати та сестри: Ніна, Галина, [[Ходирєв Борис Михайлович|Борис]], [[Ходирєва Нонна Михайлівна|Нонна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|[[Майя Ходирєва]]}}&lt;br /&gt;
== О дедушке ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой родился 5 мая 1923 года в г. Зуевка Кировской обл. Его отец [[Ходирєв Михайло Федорович|Ходырев Михаил Фёдорович]] работал машинистом и был секретарем партийной ячейки локомотивщиков в депо (по тем временам серьезная должность). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой вятских обедневших дворян. После революции их имение на берегу реки Чепцы в селе Косино, Зуевского района отобрали (в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Папа и его сестра Лена часто ездили в этот лагерь. В самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят, что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 24 года) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не упоминали о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей, не считая тех, кто умер в младенческом возрасте.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Герман Ходырев – мой дед, отец папы. ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;С этим человеком тесно связаны мои первые годы жизни, о которых помню совсем немного. Будучи 8-ми месячным младенцем я сильно болела, и врачи настоятельно рекомендовали родителям сменить для меня климат, в противном случае за жизнь ребенка они не ручались. Поскольку мамины родители жили совсем близко от нас (Запорожье), то встал вопрос отправить меня к родителям отца – в поселок Песковка, на границе с Удмуртией. Песковка окружена сотнями километров таежных лесов и чистыми реками, а также находится далеко от крупных промышленных центров. Надо сказать, что в Песковке мои болячки как рукой сняло, нет, я, конечно же, как многие другие детки иногда болела, но уже не так тяжко.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Родители поехать со мной в Песковку не могли, мама ждала рождения моего брата, а отцу надо было работать, так что я жила у бабушки с дедом. В то время дед уже был на пенсии по инвалидности, у него не было одной ноги. Бабушка работала, а дед хлопотал по хозяйству и возился со мной. Пеленки, подгузники, кормежка, купание, гуляние, игры – все это его рук дело. Благодаря его стараниям я рано научилась распознавать буквы и даже читать по слогам.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Когда подросла, гулять деду со мной стало трудно, потому что я то и дело норовила куда-нибудь умчаться, а он на костылях догнать меня не мог. Тогда дед придумал специальный длинный «поводок» – привязывал к моему пояску веревочку, другой конец закреплял у себя на поясе, и тогда уже мы выходили гулять.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Позже, когда мне было 6 лет я приезжала в гости в Песковку, дед тогда уже очень сильно болел, ходить не мог, лежал в маленькой комнатке парализованный. В то время смотреть за дедом было моей задачей, принести чего он попросит, подать, поговорить. Единственная его радость - телевизор и окно, за которым росло какое-то красивое дерево. Иногда бабушка при помощи соседей или зятя выносили деда на улицу подышать воздухом. Купание тоже было тяжелой процедурой, требующей присутствия не одного человека. Дед был высоким и крупным мужчиной, так что поднять его и пересадить с кровати, даже на рядом стоящий стул, оказывалось очень нелегко. В таком состоянии дед прожил толи 10 толи 12 лет, и все эти годы бабушка за ним ухаживала. &amp;lt;br /&amp;gt;''&amp;quot;Страницы родословия&amp;quot; Майи Ходыревой''&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== НОГА ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;''Из воспоминаний Ходыревой Е.В.'' &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Еще помню, очень любила лазить на чердак, там хранились всякие занятные вещи: сундук, транзистор, разноцветные клаптики, тюлевые занавески, и НОГА! Как мне тогда казалось настоящая нога, правда, обтянутая чулком. Это предмет всегда вызывал ощущение страха. Ну как так, дед у меня одноногий, а тут вот лежит нога цела-целехонька! На самом деле это был дедушкин протез, которым он когда-то давным-давно пользовался, а потом перешел на костыли. Но сколько мне ни объясняли, что это искусственный протез, я упрямо считала эту штуковину настоящей ногой и побаивалась ее, почему – не знаю.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По поводу ноги - это была очень печальная история – плод медицинской ошибки. Уж не помню, что именно случилось, но Герману удалили на левой ноге ноготь. Но никто не проверил, что у деда была начальная стадия диабета. Соответственно, вместо того, чтобы заживать палец начал гноиться, ему отрезали палец, но снова началось нагноение и вскоре началась обширная гангрена ноги, стали выяснять отчего-почему, оказалось диабет. Назначили лечение, но ногу спасти уже не удалось.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Екатерина Баяндина - моя прабабушка ==&lt;br /&gt;
{{Основна стаття|Баяндіна Катерина Тимофіївна}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой пермских обедневших дворян. Перед началом японской войны Баяндины, чтобы дать дочерям светское образование (примечание. Образование нужно было чтобы дочери могли удачно выйти замуж), продали старое хорошее имение где-то в Пермской губернии и купили у купца Рязанцева новое, небольшое, в селе Коса (сейчас деревня Косино) с небольшим количеством крестьян (30 душ), многие из которых работали на бумажной фабрике. В те времена Коса была крупнейшим населенным пунктом в тех краях. В селе была двухклассная министерская школа, которую закончили сестры Баяндины. Дальнейшее образование сестры получали в г. Усть-Чепецк в земском училище благородных девиц. Екатерина не успела его закончить, так как началась революция. Сестры так и не добрались до своего имения. Старшая сестра эмигрировала за границу, а Екатерина застряла в станционном поселке Зуевка. После революции их имение на берегу реки Косы (приток Чепцы) в селе Косино, Зуевского района отобрали.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.:&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировавшая за границу, предположительно жила в Германии (говорят что перед войной последнее письмо было именно оттуда). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нона, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Тамара, Галина, Борис, Герман, Нонна(могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина Батьковна никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, не занималась уборкой, не занималась стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
....мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Собственно из братьев и сестер деда Германа я знала лишь его младшую сестру – Нонну. Нонна была очень красивая, стильная, стройная женщина, глядя на нее, сразу становилось ясно, что она дворянских кровей. У Ноны было 3 детей, мальчики-близнецы Александр и Сергей (умер в 2009 году) и младшая дочь Ирина.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Депо ст. Шлаковая ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой работал машинистом пассажирских поездов Горьковской железной дороги, являлся машинистом первого класса (те, которым доверяют водить составы с пассажирами). Герман был членом КПСС. Жил в п. Песковка, Кировской области, Омутнинского района. В середине мая 1941 года был призван в ряды Красной Армии и направлен на курсы младших лейтенантов в г. Львов. В самом начале войны вышла директива Сталина о возвращении классных специалистов железнодорожного транспорта для работы в тылу. Т.к. Герман к моменту призыва в армию был помощником машиниста паровоза он тут же был демобилизован и отправлен по месту призыва, то есть через неделю после начала войны, успев при этом принять участие в военной операции в г. Львов против украинского ОУН, пытавшихся захватить власть в городе сразу после начала войны. Кстати через два дня после отъезда деда из Львова, этот город был занят фашистами (30 июня). Михаил Фёдорович (отец Германа), решив, что сын злостный дезертир даже не впустил его в дом не желая слушать никаких объяснений. А надо было бы… Вскоре, конечно, недоразумение с отцом разрешилось. Став машинистом всю войну дед водил товарные, военные и пассажирские составы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Для безперебойной работы паровоза был дан почин, во время ремонта паравоза не гасить паровозную топку (процесс гашения топки, сброса пара, а затем разгорания угля и прогрева контуров с водой занимал очень долгий процесс, до 3 суток, что было непозволительно в условиях войны). Этот почин был поддержан моим папой. Они не гасили топку даже если надо было производить ремонт в самой топке, например заменить колосник. Процесс замены колосника выглядел следующим образом. Горение угля доводилось до шаяния. Входящий в топку одевал промоченные на сквозь толстые валенки, ватные штаны, фуфайку и ватную шапку-ушанку, периодически выходя из топки подышать и облиться водой. Где-то уже после войны отец в очередной раз зайдя в таком виде в топку, провалился и зацепился одной ногой за прогнивший колосник, упал на бок и уже через несколько секунд промоченные ватники высохли и начали гореть. Когда папу вытащили у него уже обгорело 30% кожной поверхности. Тем не менее быстрая помощь + пересадка кожи из необгоревщих частей (в основном попы) + молодой организм и уже через несколько месяцев папа снова вышел на работу. За этот случай сначала он получил выговор, но потом его отменили и дали какую-то награду. Следующий почин который поддержал папа, был вождение супертяжелых и супердлинных составов. За одну из проводок такого состава и за предотвращение железнодорожной аварии дед получил Знак «Почётный железнодорожник» . У папы в бригаде работала единственная в Кировском отделении железной дороги женщина-кочегар паровоза. Папа очень любил свою работу, свои паравозы. Как только появлялся паравоз новой серии его обязательно давали в первую очередь Отцу. На моей памяти папа получил паровоз новой и последней серии «Л» (он называл его женским именем - «Лебедянка»).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Если его паровоз вставал на ремонт, папа лично участвовал в его ремонте, доверяя ремонтной бригаде только малоответственные работы. В депо к этому привыкли и относились к этому, как к должному. А вот когда пришла эра тепловозов, папа отказался переходить на тепловоз и предложил кандидатуру на машиниста тепловоза своего друга Капитона. Но первый тепловоз был отдан папиному сопернику по работе Машинисту Фофанову. Капитон получил второй тепловоз. А третий тепловоз получил мой двоюродный брат Миша Ходырев. Дед Герман был очень любвеобильным человеком, ему очень нравилось женское общество. Женщины отвечали ему взаимной симпатией. В молодости дед Герман был высоким, статным, улыбчивым и очень обаятельным мужчиной. Играл в футбол (позиция хавбек) был любимцем местных болельщиков, так как нередко оставлял позицию полузащитника, переходя в нападение) Противостояние пяти песковских («Железнодорожник», «Литейщик», сборная рабочего поселка … две остальные не помню как назывались, но это были лесорубы и химдымовцы), двух котчихинских (Котчиха –соседний ГУЛАГовский поселок, команда охранников «Динамо» и сборная Котчихи в которой играли зэки) команд и команды Лесополянского леспромхоза (соседний поселок Лесные Поляны) вызывало большой ажиотаж среди жителей поселка. Среди яростных болельщиков команды железнодорожников была мама Ольги Евдокия (Авдотья) (у бабушки Авдотьи была хитрая дырка в заборе через которую она вместе с нами, своими внуками, попадала под трибуны стадиона, а уже оттуда на сами трибуны. Несколько раз нас с бабушкой задерживали дружинники, на что бабушка заявляла что ее зять Ходырев Герман и она имеет право ходить с нами на матч бесплатно. Это было правдой. Игрокам разрешалось проводить бесплатно до пяти болельщиков…т.е. мы безпрепятственно могли ходить на футбол через главный вход стадиона. Но непонятная страсть бабушки к дыркам в заборе и каждый раз мы попадали на футбол, отодвигая доску в заборе стадиона. Кстати его лучший друг Капитон Куковякин был и лучшим вратарём железнодорожников. Мама Оля футбол в принципе не любила. Т.к. после футбола, если не нужно ехать в поездку, обе команды шли в «мордобойку» (так в те времена называли пивнушку). Одна команда шла отпраздновать свою победу, другая заглушить свое поражение. Эти посиделки нередко заканчивались дракой, потому что соперники сначала пытались доказать друг другу кто и когда был не прав в тех или иных игровых эпизодах и когда аргументы заканчивались в ход шли кулаки.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Трижды женат ==&lt;br /&gt;
Женат Герман был трижды. От первого брака имел сына Ходырева Игоря и дочь Елену&amp;lt;ref&amp;gt;(вопрос спорный... мои родители считали, хотя папа скорее всего не хотел расстраивать маму, что она дочь от второго сожителя, а Лена Величко, которая училась со мной в одном классе и была старше меня примерно на полгода, говорила мне да и считала себя моей сестрой)&amp;lt;/ref&amp;gt; (Величко по девичьей фамилии матери).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Во втором браке детей не имел. Бабушка рассказывала, что вторая жена Германа была очень красивая кокетливая особа, всегда желавшая блистать. Эта женщина бросила моего деда ради любовника. (Все это из воспоминаний моей бабушки, не знаю на сколько они верны, ведь бабушка, беззаветно любившая деда могла просто ревновать)…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
С моей бабушкой дед встретился, когда ему было 30 лет, а ей всего 18. Ольга тогда приехала из Свердловска к своей тётке (в замужестве Турундаевой) в Песковку. Дом Турундаевых был напротив через огород. Когда осенью собирают урожай все члены семей, трудятся на огороде. Мама обратила внимание, что сосед трудится все время один и периодически завязывает с ней общение. То воды попросит, то спичек, то еще какой-нибудь предлог придумает. Ненавязчиво попытав тётку, выяснила что Германа бросила очередная жена, и только тогда позволила за собой ухаживать. И как-то сразу она ему понравилась, что он позвал ее к себе жить. Ни минуты не сомневаясь юная Ольга Тимофеевна приняла это предложение и поселилась в доме Германа. От этого брака родился сын Владимир (мой отец) и дочь Елена (в замужестве Докучаева).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Честно говоря, не могу понять, как бабушка решилась на такое? Официально мой дед на тот момент был все еще женат на своей второй жене. И следовательно, предложить законный брак моей бабушке не мог… Вот так пойти в дом к женатому мужчине и жить с ним вне брака? В те времена это было более чем смело, а тем более в селе, где ты у всех на виду и кумушки готовы перемыть косточки любому…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед опомнился, только когда моего отца нужно было отдавать в школу. Герману не понравилось, что у сына фамилия Лучников (по маме), и он в мгновение ока развелся и расписался с Ольгой Тимофеевной, дав детям свою фамилию.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Поездки по всему СССР ==&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Как почетный железнодорожник папа имел некоторые льготы безплатный проезд в вагоне СВ, но так как СВ это два места мы ездили в купе. Раз в два года мы куда-то ездили отдыхать. Сочи, Гагры, Лазоревское, Крым к дяде Славе. Интересный факт. Когда мы отдыхали в Лазоревском (1966 г) в Сочи снимался фильм «Кавказская пленница». Все наши познавательные маршруты пересекались со съёмками этого фильма. Мы едем на экскурсию в Красную поляну, а там снимают «рафтинг» Шурика в спальном мешке. Приехали на гору Ахун, а там отдыхает со своей компанией Георгий Вицин. А когда мы никуда не поехали и, оставшись в Лазоревском, пошли на пляж, то к пляжу подъехал киностудийный автобус, который привез (возможно был у съёмок выходной) группу артистов (в основном артисток, среди которых была Наталья Варлей). Они отдыхали рядом с нами полдня. Папа побежал, купил хорошего разливного вина, и полдня рассказывал артисткам какие-то байки, угощая их вином. Ну а вечером имел беседу с мамой о том, что он как-то неправильно смотрел на артисток.&lt;br /&gt;
Отдыхая в Гаграх в 1970 году. Папа искал квартиру с обязательным условием, чтобы у нас был отдельный телевизор (шел чемпионат мира по футболу и ожидалось что сборная СССР занявшая на предыдущем чемпионате мира 4 место на этом чемпионате будет в призёрах). Отдельный телевизор не был найден, но был найден частный дом (по ул. Шота Руставели) в котором большой телевизор был установлен во дворе. Хозяин дома Важа Кикабидзе был тоже заядлым болельщиком (так звали, очень известного тогда, актера Кикабидзе. Не знаю, почему хозяин назвался его именем, а может и правда его так звали). Команда СССР действительно была на подъеме и громила всех подряд в групповых турнирах. После каждой победы сборной папа накрывал шикарный стол, благо вино было у хозяина по-моему в нескончаемых количествах, к которому созывалась вся округа. Помню попытки папы танцевать, вслед за Важей, с полным стаканом вина на голове. Этот праздник души длился пару недель, пока команда СССР не проиграла с минимальным счетом 1-0 команде Уругвая за выход в полуфинал. И наступила резкая тишина. Мы тихонько доходили на пляж остатки отпуска. Тихонько доехали до дома. Папа переживал за сборную почти год, пока не начался местный чемпионат по футболу (это уже было лето 1971 года).&lt;br /&gt;
Отец был заядлым грибником и ягодником. В силу своей профессии он имел возможность бывать в недоступных частях уральской тайги. Это делалось следующим образом. Туда где не было обычных дорог, но проходила железная дорога, мы с отцом добирались по сговору с другими машинистами. В том месте где нужно было высадиться, поезд сбавлял ход до минимума (т.к. остановка была запрещена правилами жд) и мы дружной гурьбой выпрыгивали из поезда на откосы. Насобирав грибы или ягоды, мы возвращались к железной дороге и ходили по лесу уже не далеко от колеи. Машинист паровоза, с которым была договоренность, по возвращении за 10-15 км до нас подавал гудок и мы дружно выскакивали к жд. Папа выходил к путям, снимал свою фуражку, подавал круговой знак машинисту, обозначая место, где нужно максимально сбросить ход. Мы выстраивались вдоль путей с интервалом около 10 метров, и сначала запрыгивал кто-нибудь посильнее кроме папы, которому сначала подавались пестери и корзины, потом запрыгивал сам человек. Папа всегда запрыгивал последним (это были прыжки по-другому не назовёшь).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дедушка прожил 70 лет и умер 29 сентября 1993 года.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Интересные факты ==&lt;br /&gt;
В 1959 году сборная Песковки&amp;lt;ref&amp;gt;в поселке существовало около 10 официальных футбольных команд и 4 хокейных команды, также были баскетбольные волебольные команды... поселок был довольно спортивным&amp;lt;/ref&amp;gt; (Герман Ходырев был в её составе) играла против сборной Вятлага, в составе которой играл прославленный Эдуард Стрельцов (прим. Популярный советский футболист Стрельцов был осужден и сидел в колонии общего режима в пос. Лесной. Позднее все обвинения с него были сняты.). Матч был безкомпромисный. Счет говорит сам за себя 5:4 в пользу Вятлага. Герман забил 2 мяча, а Стрельцов 4. После встречи Стрельцов пошутил: &amp;quot;Если бы в Швеции&amp;lt;ref&amp;gt;чемпионат мира по футболу 1958 года&amp;lt;/ref&amp;gt; мы играли вместе с Германом, то мы бы обязательно выиграли!&amp;quot;&amp;lt;ref&amp;gt;папа играл за комаду депо «Локомотив» народное позвище команды ''Лебедянка''&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;280px&amp;quot; caption=Фотографии разных лет&amp;gt;&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 1.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 2.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 3.jpg|&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 4.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 5.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 6.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 7.jpg|[[Ходирєв — Гагри|Гагры]], ул. Шота Руставели. Хозяин дома Важа Кикабидзе был заядлым футбольным болельщиком.&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 8.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 9.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 10.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 11.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 12.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 13.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 14.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 15.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєва Єлизавета Артемівна — Пісківка.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечание ==&lt;br /&gt;
Внуки Германа Ходырева: Ходырева Майя (по паспорту Евгения), Ходырев, Артём Владимирович; Докучаев, Дмитрий Сергеевич; Докучаев, Павел Сергеевич; Докучаева, Дарья Сергеевна&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Правнуки Германа Ходырева: Тимофей, Арсений, Ирина, Елизавета, Климент, Михаил, Екатерина, Александра, Никита.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9416</id>
		<title>Категорія:Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9416"/>
		<updated>2026-02-21T21:17:16Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: Створена сторінка: Категорія:Ходирєв&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;[[Категорія:Ходирєв]]&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9415</id>
		<title>Ходирєв Борис Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9415"/>
		<updated>2026-02-21T21:16:24Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Борис&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Борис Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1916&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1964&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}'''Ходирєв Борис Михайлович''' — машиніст паровоза в депо Шлакова, брат [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа Михайловича]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у 1916 року.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9414</id>
		<title>Ходирєва Катерина Тимофіївна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9414"/>
		<updated>2026-02-21T17:06:36Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєва&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Баяндіна&lt;br /&gt;
|ім'я=Катерина&lt;br /&gt;
|по-батькові=Тимофіївна&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєва Катерина Тимофіївна.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=1 листопада&lt;br /&gt;
|рік народження=1899&lt;br /&gt;
|місце народження=Косине&lt;br /&gt;
|день смерті=13 грудня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1985&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєва Катерина Тимофіївна''' — дружина [[Ходирєв Михайло Федорович|Ходирєва Михайла Федоровича]], мати Ніни, Галини, [[Ходирєв Борис Михайлович|Бориса]], [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа]] та Нонни.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Біогафія ==&lt;br /&gt;
Народилася 1 листопада 1899 чи 1900 рік&amp;lt;ref&amp;gt;рік невідомий, але достеменно відомо що Ніна старша сестра, Борис народився у 1916 році, Герман у 23, а Нонна у 27 і Галина старша за Германа.&amp;lt;/ref&amp;gt;, у Пермській губернії, у сім'ї пермських збіднілих дворян. Батько Баяндін, Тимофій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед початком японської війни Баяндіни, щоб дати дочкам світську освіту (примітка. Освіта потрібно було щоб дочці могли вдало вийти заміж), продали старий добрий маєток і придбали у купця Рязанцева новий, невеликий, у селі Коса (зараз село Косине) з невеликою кількістю селян (30 душ)&amp;lt;ref&amp;gt;(можливо мається на увазі Косино в Пермській області?)&amp;lt;/ref&amp;gt;. У селі була двокласна міністерська школа, яку закінчили сестри Баяндіни. Подальшу освіту сестри здобували у м. Усть-Чепецьк у земському училищі шляхетних дівчат. Катерина не встигла його закінчити, оскільки розпочалася революція. Сестри так і не дісталися свого маєтку. Старша емігрувала за кордон, а Катерина застрягла у станційному селищі Зуївка, де зустрілася з Михайлом Ходировим. Після революції їхній маєток відібрали і в ньому влаштували піонерський табір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дата та місце смерті 13 грудня 1985 р., п. Пісківка, Кіровської області.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== &amp;quot;Сторінки родоводу&amp;quot; ==&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|--[[Користувач:Майя Ходирєва|Майя Ходирєва]] ([[Обговорення користувача:Майя Ходирєва|обговорення]])}}&lt;br /&gt;
Екатерина Ходырева (Баяндина) - моя прабабушка. Это, наверное, единственная прабабушка, которую мне лично посчастливилось видеть. Правда, тогда она была уже очень старенькой, и как говорили бабушка и тетя Нонна, прабабушка была немного не в себе. Мне тогда было очень мало лет, потому воспоминания смутные, скорее образные, нежели конкретные. Екатерина жила у тети Нонны (самой младшей сестры моего деда).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старенькая худенькая женщина в строгом длинном платье. Это платье было очень изящным – темного цвета, приталенное с красивыми кружевными манжетами и воротником. Да, еще, когда прабабушка ложилась спать, она одевала кружевной чепец, тогда мне это казалось удивительным. Теперь, зная больше информации, я понимаю, что прабабушка была из благородной аристократической семьи, этим и обусловлен ее необычныйвнешний вид.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Другое воспоминание о прабабушке, к сожалению связано уже с ее похоронами. Это ко всему прочему одно из ярчайших воспоминаний детства – я впервые увидела смерть: гроб, плачущих людей, венки. Мы с бабушкой и тетей Нонной делали из бумаги розы, которые они потом вплетали в венки. Я то и дело смотрела на лицо прабабушки, не верилось, что она умерла, казалось, старушка просто спит. Когда у нее немного приоткрылся рот, я тут же начала убеждать свою бабушку, что баба Катя не умерла, а просто уснула… не помню чем это все закончилось. Но по ощущениям, этот день был одним из самых тяжелых в моем детстве.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний Ходырева Владимира:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция, бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападок революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Познакомились Михаил Ходырев и Екатерина Баяндина на какой-то железнодорожной станции в Пермской области. Михаил тогда работал машинистом бронепоезда. Первое время молодожены жили в этом поезде. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Нина, Галина, Борис, Герман, Нонна (могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, уборкой, стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям, так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого-нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний Ольги Тимофеевны&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Баяндиных было три сестры. Старшая уехала в Германию и о ней почти ничего не известно. Было одно письмо из Германии перед самой смертью Михаила Фёдоровича.&amp;lt;ref&amp;gt;(Сам факт такого письма после Великой Отечественной войны говорит о том, что связь между сестрами существовала все время, возможно не такая активная, но существовала. Т.к. со времени революции прошло очень много времени и Екатерина Тимофеевна и Михаил Федорович поменяли не одно место жительства. Прим. Ходырева В.Г.)&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Вторая (средняя) тоже вышла замуж за большевика и уехала с мужем в революционный Петроград. Приезжала в гости к Катерине в 70-х годах. Заходили в гости к Герману.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Екатерина и Михаил встретились в Зуевке. Катерина пыталась добраться в свое имение, а машинист Михаил со своим бронепоездом был в Зуевке на ремонте. В итоге Екатерина стала боевой спутницей Михаила и тоже поселилась на бронепоезде. Бронепоезд принимал участие в боях в Вятском и Пермском краях. Известен факт что бронепоезд, машинистом которого был Михаил, был разбит где-то в Пермском крае и за машинистами был организован специальный красный отряд, чтобы вывести их с территории белых&amp;lt;ref&amp;gt;Машинисты паровозов были в Красной армии на вес золота. Об этом говорит и быстрая демобилизация Ходырева Германа во время Второй мировой войны&amp;lt;/ref&amp;gt;.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Тайны о семьях Екатерины и Михаила ==&lt;br /&gt;
&amp;quot;В истории с Екатериной много таинственного и неясного, например, мне очень интересно, почему ярый большевик Михаил Ходырев, не заставил бабушку Катю работать на благо родины? Как так жена партийного деятеля всю жизнь была тунеядкой? Что это, безоглядная любовь или же Михаил тоже был дворянином, и такой уклад жизни его не смущал, более того, казался само собой разумеющимся?&amp;quot; --Майя Ходырева&amp;lt;ref&amp;gt;творческий псевдоним Ходыревой Евгении Владимировны&amp;lt;/ref&amp;gt;:  19:33, 21 декабря 2009 (UTC)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
• Я бы задал еще вопрос: Почему ярый большевик Михаил Ходырев вообще женился на &amp;quot;классовом враге&amp;quot;? --Властарь 15:52, 27 декабря 2009 (UTC)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечания ==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9413</id>
		<title>Ходирєва Катерина Тимофіївна</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0&amp;diff=9413"/>
		<updated>2026-02-21T17:05:43Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=ж&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєва&lt;br /&gt;
|дівоче прізвище=Баяндіна&lt;br /&gt;
|ім'я=Катерина&lt;br /&gt;
|по-батькові=Тимофіївна&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєва Катерина Тимофіївна.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=1 листопада&lt;br /&gt;
|рік народження=1899&lt;br /&gt;
|місце народження=Косине&lt;br /&gt;
|день смерті=13 грудня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1985&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєва Катерина Тимофіївна''' — дружина Ходирєва Михайла Федоровича, мати Ніни, Галини, [[Ходирєв Борис Михайлович|Бориса]], [[Ходирєв Герман Михайлович|Германа]] та Нонни.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Біогафія ==&lt;br /&gt;
Народилася 1 листопада 1899 чи 1900 рік&amp;lt;ref&amp;gt;рік невідомий, але достеменно відомо що Ніна старша сестра, Борис народився у 1916 році, Герман у 23, а Нонна у 27 і Галина старша за Германа.&amp;lt;/ref&amp;gt;, у Пермській губернії, у сім'ї пермських збіднілих дворян. Батько Баяндін, Тимофій.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед початком японської війни Баяндіни, щоб дати дочкам світську освіту (примітка. Освіта потрібно було щоб дочці могли вдало вийти заміж), продали старий добрий маєток і придбали у купця Рязанцева новий, невеликий, у селі Коса (зараз село Косине) з невеликою кількістю селян (30 душ)&amp;lt;ref&amp;gt;(можливо мається на увазі Косино в Пермській області?)&amp;lt;/ref&amp;gt;. У селі була двокласна міністерська школа, яку закінчили сестри Баяндіни. Подальшу освіту сестри здобували у м. Усть-Чепецьк у земському училищі шляхетних дівчат. Катерина не встигла його закінчити, оскільки розпочалася революція. Сестри так і не дісталися свого маєтку. Старша емігрувала за кордон, а Катерина застрягла у станційному селищі Зуївка, де зустрілася з Михайлом Ходировим. Після революції їхній маєток відібрали і в ньому влаштували піонерський табір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дата та місце смерті 13 грудня 1985 р., п. Пісківка, Кіровської області.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== &amp;quot;Сторінки родоводу&amp;quot; ==&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|--[[Користувач:Майя Ходирєва|Майя Ходирєва]] ([[Обговорення користувача:Майя Ходирєва|обговорення]])}}&lt;br /&gt;
Екатерина Ходырева (Баяндина) - моя прабабушка. Это, наверное, единственная прабабушка, которую мне лично посчастливилось видеть. Правда, тогда она была уже очень старенькой, и как говорили бабушка и тетя Нонна, прабабушка была немного не в себе. Мне тогда было очень мало лет, потому воспоминания смутные, скорее образные, нежели конкретные. Екатерина жила у тети Нонны (самой младшей сестры моего деда).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старенькая худенькая женщина в строгом длинном платье. Это платье было очень изящным – темного цвета, приталенное с красивыми кружевными манжетами и воротником. Да, еще, когда прабабушка ложилась спать, она одевала кружевной чепец, тогда мне это казалось удивительным. Теперь, зная больше информации, я понимаю, что прабабушка была из благородной аристократической семьи, этим и обусловлен ее необычныйвнешний вид.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Другое воспоминание о прабабушке, к сожалению связано уже с ее похоронами. Это ко всему прочему одно из ярчайших воспоминаний детства – я впервые увидела смерть: гроб, плачущих людей, венки. Мы с бабушкой и тетей Нонной делали из бумаги розы, которые они потом вплетали в венки. Я то и дело смотрела на лицо прабабушки, не верилось, что она умерла, казалось, старушка просто спит. Когда у нее немного приоткрылся рот, я тут же начала убеждать свою бабушку, что баба Катя не умерла, а просто уснула… не помню чем это все закончилось. Но по ощущениям, этот день был одним из самых тяжелых в моем детстве.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний Ходырева Владимира:&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция, бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападок революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Познакомились Михаил Ходырев и Екатерина Баяндина на какой-то железнодорожной станции в Пермской области. Михаил тогда работал машинистом бронепоезда. Первое время молодожены жили в этом поезде. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Нина, Галина, Борис, Герман, Нонна (могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, уборкой, стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям, так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого-нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний Ольги Тимофеевны&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Баяндиных было три сестры. Старшая уехала в Германию и о ней почти ничего не известно. Было одно письмо из Германии перед самой смертью Михаила Фёдоровича.&amp;lt;ref&amp;gt;(Сам факт такого письма после Великой Отечественной войны говорит о том, что связь между сестрами существовала все время, возможно не такая активная, но существовала. Т.к. со времени революции прошло очень много времени и Екатерина Тимофеевна и Михаил Федорович поменяли не одно место жительства. Прим. Ходырева В.Г.)&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Вторая (средняя) тоже вышла замуж за большевика и уехала с мужем в революционный Петроград. Приезжала в гости к Катерине в 70-х годах. Заходили в гости к Герману.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Екатерина и Михаил встретились в Зуевке. Катерина пыталась добраться в свое имение, а машинист Михаил со своим бронепоездом был в Зуевке на ремонте. В итоге Екатерина стала боевой спутницей Михаила и тоже поселилась на бронепоезде. Бронепоезд принимал участие в боях в Вятском и Пермском краях. Известен факт что бронепоезд, машинистом которого был Михаил, был разбит где-то в Пермском крае и за машинистами был организован специальный красный отряд, чтобы вывести их с территории белых&amp;lt;ref&amp;gt;Машинисты паровозов были в Красной армии на вес золота. Об этом говорит и быстрая демобилизация Ходырева Германа во время Второй мировой войны&amp;lt;/ref&amp;gt;.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Тайны о семьях Екатерины и Михаила ==&lt;br /&gt;
&amp;quot;В истории с Екатериной много таинственного и неясного, например, мне очень интересно, почему ярый большевик Михаил Ходырев, не заставил бабушку Катю работать на благо родины? Как так жена партийного деятеля всю жизнь была тунеядкой? Что это, безоглядная любовь или же Михаил тоже был дворянином, и такой уклад жизни его не смущал, более того, казался само собой разумеющимся?&amp;quot; --Майя Ходырева&amp;lt;ref&amp;gt;творческий псевдоним Ходыревой Евгении Владимировны&amp;lt;/ref&amp;gt;:  19:33, 21 декабря 2009 (UTC)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
• Я бы задал еще вопрос: Почему ярый большевик Михаил Ходырев вообще женился на &amp;quot;классовом враге&amp;quot;? --Властарь 15:52, 27 декабря 2009 (UTC)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечания ==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9412</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9412"/>
		<updated>2026-02-21T15:29:38Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962). Дружина Катерина Тимофіївна. Діти Ніна, Галина, [[Ходирєв Борис Михайлович|Борис]], [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна.&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих&amp;lt;ref&amp;gt;Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї&amp;lt;ref&amp;gt;імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом&amp;lt;ref&amp;gt;Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім у Зуївку, Кіровській області&amp;lt;ref&amp;gt;тут народилися Герман і Нонна&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова смт Пісківка. Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу. Локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий&amp;lt;ref&amp;gt;жилистий&amp;lt;/ref&amp;gt;, з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9411</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9411"/>
		<updated>2026-02-21T15:27:47Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962). Дружина Катерина ТимофіївнаДіти&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих&amp;lt;ref&amp;gt;Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї&amp;lt;ref&amp;gt;імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом&amp;lt;ref&amp;gt;Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім у Зуївку, Кіровській області&amp;lt;ref&amp;gt;тут народилися Герман і Нонна&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова смт Пісківка. Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу. Локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий&amp;lt;ref&amp;gt;жилистий&amp;lt;/ref&amp;gt;, з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9410</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9410"/>
		<updated>2026-02-21T15:23:06Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих&amp;lt;ref&amp;gt;Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї&amp;lt;ref&amp;gt;імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом&amp;lt;ref&amp;gt;Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім у Зуївку, Кіровській області&amp;lt;ref&amp;gt;тут народилися Герман і Нонна&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова смт Пісківка. Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу. Локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий&amp;lt;ref&amp;gt;жилистий&amp;lt;/ref&amp;gt;, з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9409</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9409"/>
		<updated>2026-02-21T15:21:22Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих&amp;lt;ref&amp;gt;Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї&amp;lt;ref&amp;gt;імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом&amp;lt;ref&amp;gt;Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна&amp;lt;/ref&amp;gt;, потім у Зуївку, Кіровській області&amp;lt;ref&amp;gt;тут народилися Герман і Нонна&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова смт Пісківка. Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу. Локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;&amp;quot;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий&amp;lt;ref&amp;gt;жилистий&amp;lt;/ref&amp;gt;, з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9408</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9408"/>
		<updated>2026-02-21T15:13:31Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих&amp;lt;ref&amp;gt;Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї (імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську), потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом. (прим. Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна.), потім у Зуївку, Кіровській області (тут народилися Герман і Нонна).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова (смт Пісківка). Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу (локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;&amp;quot;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий (жилистий), з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9407</id>
		<title>Ходирєв Михайло Федорович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9407"/>
		<updated>2026-02-21T15:11:27Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв &lt;br /&gt;
|ім'я= Михайло &lt;br /&gt;
|по-батькові= Федорович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Федорович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=1891&lt;br /&gt;
|місце народження=Мухіно&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=1958&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Федорович'''&amp;lt;ref&amp;gt;фотографія 29 серпня 1954 року&amp;lt;/ref&amp;gt; — машиніст паровоза, секретар партосередку в депо Шлакова.&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Народився у селі Мухіно Вятської губернії 1891 року. Батько Ходирєв, Федір Ілліч. Брат Ходирєв Дмитро Федорович (26.10.1893-02.02.1962)&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
У Першу світову та Громадянську війни був машиністом бронепоїздів. Зокрема «Червоного бронепоїзда №2».&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
[[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Катерина]]і Михайло зустрілися у Зуївці&amp;lt;ref&amp;gt;Не пізніше 1913 року, оскільки достеменно відомо що Ніна та Галина старші сестри, а Борис народився 1916 року.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Катерина намагалася дістатися свого маєтку в селі Косине, а машиніст Михайло зі своїм бронепоїздом був у Зуївці на ремонті. У результаті Катерина стала бойовою супутницею Михайла і також оселилася на бронепоїзді. Бронепоїзд брав участь у боях у Вятському та Пермському краях. Відомий факт, що бронепоїзд, машиністом якого був Михайло, був розбитий десь у Пермському краї і за машиністами був організований спеціальний червоний загін, щоб вивести їх з території білих Машиністи паровозів були в Червоній армії на вагу золота. Про це говорить і швидка демобілізація Ходирєва Германа під час Другої світової війни&amp;lt;/ref&amp;gt;.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після Громадянської війни жили спочатку в десь у Пермському краї (імовірно в Солікамську, тому що Галина народилася в Солікамську), потім перебралися в Перм (у Пермі народився Борис). За це говорить той факт, що у в'ятських Ходирових було багато родичів під Солікамськом. І Михайло з Катериною досить часто бували там у гостях, та й своє сімейне життя вони починали десь під Солікамськом. (прим. Вільва знаходилася за 20 км від Солікамська і за 20 км від села Баяндіна.), потім у Зуївку, Кіровській області (тут народилися Герман і Нонна).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Перед Фінською війною Михайла Федоровича перевели до депо станції Шлакова (смт Пісківка). Ніна та Галина на той час уже вийшли заміж. Ніна з чоловіком поїхали до Москви, а Галина повернулася до Солікамська, де вийшла заміж. Обидві прожили у цих містах нікуди не їдучи. Галина дуже часто приїжджала до Пісківки, так само як і пісківські родичі часто їздили в гості до Солікамська.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Борис, [[Ходирєв Герман Михайлович|Герман]] та Нонна влаштувалися у Пісківці.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Після війни був секретарем партійного осередку рухомого складу (локомотивники: машиністи, помічники машиністів та качегари).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Михайло Федорович був дуже впливовою людиною в депо та на станції Шлакова. Коли для залізничників почали будувати так звані &amp;quot;фінські будинки&amp;quot;, він виклопотав для Германа один з десяти будинків, що будуються.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Ольга Тимофіївна розповідала: &amp;lt;blockquote&amp;gt;&amp;quot;...свекор був суворим, але справедливим чоловіком, високого зросту, сухорлявий (жилистий), з дореволюційними замашками, синів (Бориса та Германа) чхвостив &amp;quot;мама не горюй&amp;quot; хоча вони вже й самі мужики були. А мене (Ольгу) все захистити хотів. Завжди питав, чи не ображає Герман і чи допомагає. У [[Ходирєв Володимир Германович|Володі]] душі не чув, все на нозі його гойдав...&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
Зі спогадів Ходирєва Володимира Германовича:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;У Солікамську та Березниках у Ходирєва Михайла жили якісь близькі родичі. Коли ми були в гостях у тітки Галі, кілька разів ходили в якісь гості у Солікамську та один раз їздили до Березників. У тітки Галі я був двічі: один раз ми їздили всією сім'єю і один раз їздили з тіткою Нонною, погостювати і поспілкуватися Сашком Саша, син тітки Нонни, був відданий на виховання тітці Галі в Солікамськ. Там він пішов у перший клас і тільки коли він перейшов до сьомого класу його забрали назад до Пісковки.&amp;lt;/ref&amp;gt;. Саня плакав коли ми з його мамою від'їжджали назад. &amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
==Примітки==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9406</id>
		<title>Ходирєв Герман Михайлович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9406"/>
		<updated>2026-02-21T14:53:55Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Герман&lt;br /&gt;
|по-батькові=Михайлович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Герман Михайлович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=5 травня&lt;br /&gt;
|рік народження=1923&lt;br /&gt;
|місце народження=Зуївка&lt;br /&gt;
|день смерті=29 вересня&lt;br /&gt;
|рік смерті=1993&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Герман Михайлович''' - батько: [[Ходирєв Михайло Федорович|Михайло Федорович]]; мати: [[Ходирєва Катерина Тимофіївна|Баяндіна Катерина]]; дружина: [[Ходирєва Ольга Тимофіївна|Лучникова Ольга]]; діти: [[Ходирєв Володимир Германович|Володимир]], Олена; брати та сестри: Ніна, Галина, Борис, Нонна.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
{{Авторський текст|[[Майя Ходирєва]]}}&lt;br /&gt;
== О дедушке ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой родился 5 мая 1923 года в г. Зуевка Кировской обл. Его отец [[Ходирєв Михайло Федорович|Ходырев Михаил Фёдорович]] работал машинистом и был секретарем партийной ячейки локомотивщиков в депо (по тем временам серьезная должность). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой вятских обедневших дворян. После революции их имение на берегу реки Чепцы в селе Косино, Зуевского района отобрали (в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Папа и его сестра Лена часто ездили в этот лагерь. В самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках). &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировала за границу (говорят, что последнее письмо было перед войной из Германии). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 24 года) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. &lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нонна, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не упоминали о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей, не считая тех, кто умер в младенческом возрасте.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Герман Ходырев – мой дед, отец папы. ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;С этим человеком тесно связаны мои первые годы жизни, о которых помню совсем немного. Будучи 8-ми месячным младенцем я сильно болела, и врачи настоятельно рекомендовали родителям сменить для меня климат, в противном случае за жизнь ребенка они не ручались. Поскольку мамины родители жили совсем близко от нас (Запорожье), то встал вопрос отправить меня к родителям отца – в поселок Песковка, на границе с Удмуртией. Песковка окружена сотнями километров таежных лесов и чистыми реками, а также находится далеко от крупных промышленных центров. Надо сказать, что в Песковке мои болячки как рукой сняло, нет, я, конечно же, как многие другие детки иногда болела, но уже не так тяжко.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Родители поехать со мной в Песковку не могли, мама ждала рождения моего брата, а отцу надо было работать, так что я жила у бабушки с дедом. В то время дед уже был на пенсии по инвалидности, у него не было одной ноги. Бабушка работала, а дед хлопотал по хозяйству и возился со мной. Пеленки, подгузники, кормежка, купание, гуляние, игры – все это его рук дело. Благодаря его стараниям я рано научилась распознавать буквы и даже читать по слогам.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Когда подросла, гулять деду со мной стало трудно, потому что я то и дело норовила куда-нибудь умчаться, а он на костылях догнать меня не мог. Тогда дед придумал специальный длинный «поводок» – привязывал к моему пояску веревочку, другой конец закреплял у себя на поясе, и тогда уже мы выходили гулять.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Позже, когда мне было 6 лет я приезжала в гости в Песковку, дед тогда уже очень сильно болел, ходить не мог, лежал в маленькой комнатке парализованный. В то время смотреть за дедом было моей задачей, принести чего он попросит, подать, поговорить. Единственная его радость - телевизор и окно, за которым росло какое-то красивое дерево. Иногда бабушка при помощи соседей или зятя выносили деда на улицу подышать воздухом. Купание тоже было тяжелой процедурой, требующей присутствия не одного человека. Дед был высоким и крупным мужчиной, так что поднять его и пересадить с кровати, даже на рядом стоящий стул, оказывалось очень нелегко. В таком состоянии дед прожил толи 10 толи 12 лет, и все эти годы бабушка за ним ухаживала. &amp;lt;br /&amp;gt;''&amp;quot;Страницы родословия&amp;quot; Майи Ходыревой''&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== НОГА ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;''Из воспоминаний Ходыревой Е.В.'' &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Еще помню, очень любила лазить на чердак, там хранились всякие занятные вещи: сундук, транзистор, разноцветные клаптики, тюлевые занавески, и НОГА! Как мне тогда казалось настоящая нога, правда, обтянутая чулком. Это предмет всегда вызывал ощущение страха. Ну как так, дед у меня одноногий, а тут вот лежит нога цела-целехонька! На самом деле это был дедушкин протез, которым он когда-то давным-давно пользовался, а потом перешел на костыли. Но сколько мне ни объясняли, что это искусственный протез, я упрямо считала эту штуковину настоящей ногой и побаивалась ее, почему – не знаю.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
По поводу ноги - это была очень печальная история – плод медицинской ошибки. Уж не помню, что именно случилось, но Герману удалили на левой ноге ноготь. Но никто не проверил, что у деда была начальная стадия диабета. Соответственно, вместо того, чтобы заживать палец начал гноиться, ему отрезали палец, но снова началось нагноение и вскоре началась обширная гангрена ноги, стали выяснять отчего-почему, оказалось диабет. Назначили лечение, но ногу спасти уже не удалось.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Екатерина Баяндина - моя прабабушка ==&lt;br /&gt;
{{Основна стаття|Баяндіна Катерина Тимофіївна}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Его мать Екатерина Баяндина была дочкой пермских обедневших дворян. Перед началом японской войны Баяндины, чтобы дать дочерям светское образование (примечание. Образование нужно было чтобы дочери могли удачно выйти замуж), продали старое хорошее имение где-то в Пермской губернии и купили у купца Рязанцева новое, небольшое, в селе Коса (сейчас деревня Косино) с небольшим количеством крестьян (30 душ), многие из которых работали на бумажной фабрике. В те времена Коса была крупнейшим населенным пунктом в тех краях. В селе была двухклассная министерская школа, которую закончили сестры Баяндины. Дальнейшее образование сестры получали в г. Усть-Чепецк в земском училище благородных девиц. Екатерина не успела его закончить, так как началась революция. Сестры так и не добрались до своего имения. Старшая сестра эмигрировала за границу, а Екатерина застряла в станционном поселке Зуевка. После революции их имение на берегу реки Косы (приток Чепцы) в селе Косино, Зуевского района отобрали.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.:&lt;br /&gt;
...в 70-х годах в нём был организован пионерский лагерь Я и моя сестра Лена часто ездили в этот лагерь в самом здании имения находилась администрация лагеря, столовая и кинозал со сценой. Также в нём размещалось 4 младших пионерских отряда. Пионервожатые и старшие отряды жили в построенных вокруг имения деревянных бараках.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Старшая сестра Екатерины эмигрировавшая за границу, предположительно жила в Германии (говорят что перед войной последнее письмо было именно оттуда). В революционной заварухе юная Катерина не смогла уехать заграницу вслед за сестрой (когда произошла революция бабушке было 16 лет) и от репрессий и нападков революционеров её спасло замужество с активным большевиком Ходыревым Михаилом. Что произошло со старшими Баяндиными, семейные предания умалчивают. Как говорила Нона, ни Михаил Фёдорович, ни Екатерина никогда не говорили о судьбе Баяндиных. Стоит предположить, что революция обошлась с ними жестоко. У Екатерины и Михаила было 5 детей: Тамара, Галина, Борис, Герман, Нонна(могло быть и больше т.к. некоторые из них умерли в младенческом возрасте). Екатерина Батьковна никогда в своей жизни не работала, не занималась кухней, не занималась уборкой, не занималась стиркой. Бабушка много читала (постоянно читала вслух как своим детям так и своим внукам). Также была очень искусной кружевницей и швеёй, но никогда этим она не зарабатывала. Если она шила или вязала для кого нибудь, то это было исключительно безвозмездно.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
....мы с моими двоюродными братьями очень любили, когда нам бабушка читала Библию. Это было толстенное издание, где с одной стороны в две колонки шел текст, а на другой стороне обязательно была картинка. Причём эта книга бабушкой постоянно припрятывалась, так что даже самые тщательные наши с братьями поиски не давали результатов. Сначала, я так понимаю, эта книга пряталась от Михаила Фёдоровича, а потом уже по инерции. В Песковке также жила двоюродная сестра Германа Софья Ходырева (в замужестве Варфоламеева).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Собственно из братьев и сестер деда Германа я знала лишь его младшую сестру – Нонну. Нонна была очень красивая, стильная, стройная женщина, глядя на нее, сразу становилось ясно, что она дворянских кровей. У Ноны было 3 детей, мальчики-близнецы Александр и Сергей (умер в 2009 году) и младшая дочь Ирина.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Депо ст. Шлаковая ==&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед мой работал машинистом пассажирских поездов Горьковской железной дороги, являлся машинистом первого класса (те, которым доверяют водить составы с пассажирами). Герман был членом КПСС. Жил в п. Песковка, Кировской области, Омутнинского района. В середине мая 1941 года был призван в ряды Красной Армии и направлен на курсы младших лейтенантов в г. Львов. В самом начале войны вышла директива Сталина о возвращении классных специалистов железнодорожного транспорта для работы в тылу. Т.к. Герман к моменту призыва в армию был помощником машиниста паровоза он тут же был демобилизован и отправлен по месту призыва, то есть через неделю после начала войны, успев при этом принять участие в военной операции в г. Львов против украинского ОУН, пытавшихся захватить власть в городе сразу после начала войны. Кстати через два дня после отъезда деда из Львова, этот город был занят фашистами (30 июня). Михаил Фёдорович (отец Германа), решив, что сын злостный дезертир даже не впустил его в дом не желая слушать никаких объяснений. А надо было бы… Вскоре, конечно, недоразумение с отцом разрешилось. Став машинистом всю войну дед водил товарные, военные и пассажирские составы.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Для безперебойной работы паровоза был дан почин, во время ремонта паравоза не гасить паровозную топку (процесс гашения топки, сброса пара, а затем разгорания угля и прогрева контуров с водой занимал очень долгий процесс, до 3 суток, что было непозволительно в условиях войны). Этот почин был поддержан моим папой. Они не гасили топку даже если надо было производить ремонт в самой топке, например заменить колосник. Процесс замены колосника выглядел следующим образом. Горение угля доводилось до шаяния. Входящий в топку одевал промоченные на сквозь толстые валенки, ватные штаны, фуфайку и ватную шапку-ушанку, периодически выходя из топки подышать и облиться водой. Где-то уже после войны отец в очередной раз зайдя в таком виде в топку, провалился и зацепился одной ногой за прогнивший колосник, упал на бок и уже через несколько секунд промоченные ватники высохли и начали гореть. Когда папу вытащили у него уже обгорело 30% кожной поверхности. Тем не менее быстрая помощь + пересадка кожи из необгоревщих частей (в основном попы) + молодой организм и уже через несколько месяцев папа снова вышел на работу. За этот случай сначала он получил выговор, но потом его отменили и дали какую-то награду. Следующий почин который поддержал папа, был вождение супертяжелых и супердлинных составов. За одну из проводок такого состава и за предотвращение железнодорожной аварии дед получил Знак «Почётный железнодорожник» . У папы в бригаде работала единственная в Кировском отделении железной дороги женщина-кочегар паровоза. Папа очень любил свою работу, свои паравозы. Как только появлялся паравоз новой серии его обязательно давали в первую очередь Отцу. На моей памяти папа получил паровоз новой и последней серии «Л» (он называл его женским именем - «Лебедянка»).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Из воспоминаний Ходырева В.Г.: &amp;lt;br /&amp;gt;&lt;br /&gt;
Если его паровоз вставал на ремонт, папа лично участвовал в его ремонте, доверяя ремонтной бригаде только малоответственные работы. В депо к этому привыкли и относились к этому, как к должному. А вот когда пришла эра тепловозов, папа отказался переходить на тепловоз и предложил кандидатуру на машиниста тепловоза своего друга Капитона. Но первый тепловоз был отдан папиному сопернику по работе Машинисту Фофанову. Капитон получил второй тепловоз. А третий тепловоз получил мой двоюродный брат Миша Ходырев. Дед Герман был очень любвеобильным человеком, ему очень нравилось женское общество. Женщины отвечали ему взаимной симпатией. В молодости дед Герман был высоким, статным, улыбчивым и очень обаятельным мужчиной. Играл в футбол (позиция хавбек) был любимцем местных болельщиков, так как нередко оставлял позицию полузащитника, переходя в нападение) Противостояние пяти песковских («Железнодорожник», «Литейщик», сборная рабочего поселка … две остальные не помню как назывались, но это были лесорубы и химдымовцы), двух котчихинских (Котчиха –соседний ГУЛАГовский поселок, команда охранников «Динамо» и сборная Котчихи в которой играли зэки) команд и команды Лесополянского леспромхоза (соседний поселок Лесные Поляны) вызывало большой ажиотаж среди жителей поселка. Среди яростных болельщиков команды железнодорожников была мама Ольги Евдокия (Авдотья) (у бабушки Авдотьи была хитрая дырка в заборе через которую она вместе с нами, своими внуками, попадала под трибуны стадиона, а уже оттуда на сами трибуны. Несколько раз нас с бабушкой задерживали дружинники, на что бабушка заявляла что ее зять Ходырев Герман и она имеет право ходить с нами на матч бесплатно. Это было правдой. Игрокам разрешалось проводить бесплатно до пяти болельщиков…т.е. мы безпрепятственно могли ходить на футбол через главный вход стадиона. Но непонятная страсть бабушки к дыркам в заборе и каждый раз мы попадали на футбол, отодвигая доску в заборе стадиона. Кстати его лучший друг Капитон Куковякин был и лучшим вратарём железнодорожников. Мама Оля футбол в принципе не любила. Т.к. после футбола, если не нужно ехать в поездку, обе команды шли в «мордобойку» (так в те времена называли пивнушку). Одна команда шла отпраздновать свою победу, другая заглушить свое поражение. Эти посиделки нередко заканчивались дракой, потому что соперники сначала пытались доказать друг другу кто и когда был не прав в тех или иных игровых эпизодах и когда аргументы заканчивались в ход шли кулаки.&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Трижды женат ==&lt;br /&gt;
Женат Герман был трижды. От первого брака имел сына Ходырева Игоря и дочь Елену&amp;lt;ref&amp;gt;(вопрос спорный... мои родители считали, хотя папа скорее всего не хотел расстраивать маму, что она дочь от второго сожителя, а Лена Величко, которая училась со мной в одном классе и была старше меня примерно на полгода, говорила мне да и считала себя моей сестрой)&amp;lt;/ref&amp;gt; (Величко по девичьей фамилии матери).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Во втором браке детей не имел. Бабушка рассказывала, что вторая жена Германа была очень красивая кокетливая особа, всегда желавшая блистать. Эта женщина бросила моего деда ради любовника. (Все это из воспоминаний моей бабушки, не знаю на сколько они верны, ведь бабушка, беззаветно любившая деда могла просто ревновать)…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
С моей бабушкой дед встретился, когда ему было 30 лет, а ей всего 18. Ольга тогда приехала из Свердловска к своей тётке (в замужестве Турундаевой) в Песковку. Дом Турундаевых был напротив через огород. Когда осенью собирают урожай все члены семей, трудятся на огороде. Мама обратила внимание, что сосед трудится все время один и периодически завязывает с ней общение. То воды попросит, то спичек, то еще какой-нибудь предлог придумает. Ненавязчиво попытав тётку, выяснила что Германа бросила очередная жена, и только тогда позволила за собой ухаживать. И как-то сразу она ему понравилась, что он позвал ее к себе жить. Ни минуты не сомневаясь юная Ольга Тимофеевна приняла это предложение и поселилась в доме Германа. От этого брака родился сын Владимир (мой отец) и дочь Елена (в замужестве Докучаева).&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Честно говоря, не могу понять, как бабушка решилась на такое? Официально мой дед на тот момент был все еще женат на своей второй жене. И следовательно, предложить законный брак моей бабушке не мог… Вот так пойти в дом к женатому мужчине и жить с ним вне брака? В те времена это было более чем смело, а тем более в селе, где ты у всех на виду и кумушки готовы перемыть косточки любому…&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дед опомнился, только когда моего отца нужно было отдавать в школу. Герману не понравилось, что у сына фамилия Лучников (по маме), и он в мгновение ока развелся и расписался с Ольгой Тимофеевной, дав детям свою фамилию.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Поездки по всему СССР ==&lt;br /&gt;
Из воспоминаний моего отца:&lt;br /&gt;
&amp;lt;blockquote&amp;gt;Как почетный железнодорожник папа имел некоторые льготы безплатный проезд в вагоне СВ, но так как СВ это два места мы ездили в купе. Раз в два года мы куда-то ездили отдыхать. Сочи, Гагры, Лазоревское, Крым к дяде Славе. Интересный факт. Когда мы отдыхали в Лазоревском (1966 г) в Сочи снимался фильм «Кавказская пленница». Все наши познавательные маршруты пересекались со съёмками этого фильма. Мы едем на экскурсию в Красную поляну, а там снимают «рафтинг» Шурика в спальном мешке. Приехали на гору Ахун, а там отдыхает со своей компанией Георгий Вицин. А когда мы никуда не поехали и, оставшись в Лазоревском, пошли на пляж, то к пляжу подъехал киностудийный автобус, который привез (возможно был у съёмок выходной) группу артистов (в основном артисток, среди которых была Наталья Варлей). Они отдыхали рядом с нами полдня. Папа побежал, купил хорошего разливного вина, и полдня рассказывал артисткам какие-то байки, угощая их вином. Ну а вечером имел беседу с мамой о том, что он как-то неправильно смотрел на артисток.&lt;br /&gt;
Отдыхая в Гаграх в 1970 году. Папа искал квартиру с обязательным условием, чтобы у нас был отдельный телевизор (шел чемпионат мира по футболу и ожидалось что сборная СССР занявшая на предыдущем чемпионате мира 4 место на этом чемпионате будет в призёрах). Отдельный телевизор не был найден, но был найден частный дом (по ул. Шота Руставели) в котором большой телевизор был установлен во дворе. Хозяин дома Важа Кикабидзе был тоже заядлым болельщиком (так звали, очень известного тогда, актера Кикабидзе. Не знаю, почему хозяин назвался его именем, а может и правда его так звали). Команда СССР действительно была на подъеме и громила всех подряд в групповых турнирах. После каждой победы сборной папа накрывал шикарный стол, благо вино было у хозяина по-моему в нескончаемых количествах, к которому созывалась вся округа. Помню попытки папы танцевать, вслед за Важей, с полным стаканом вина на голове. Этот праздник души длился пару недель, пока команда СССР не проиграла с минимальным счетом 1-0 команде Уругвая за выход в полуфинал. И наступила резкая тишина. Мы тихонько доходили на пляж остатки отпуска. Тихонько доехали до дома. Папа переживал за сборную почти год, пока не начался местный чемпионат по футболу (это уже было лето 1971 года).&lt;br /&gt;
Отец был заядлым грибником и ягодником. В силу своей профессии он имел возможность бывать в недоступных частях уральской тайги. Это делалось следующим образом. Туда где не было обычных дорог, но проходила железная дорога, мы с отцом добирались по сговору с другими машинистами. В том месте где нужно было высадиться, поезд сбавлял ход до минимума (т.к. остановка была запрещена правилами жд) и мы дружной гурьбой выпрыгивали из поезда на откосы. Насобирав грибы или ягоды, мы возвращались к железной дороге и ходили по лесу уже не далеко от колеи. Машинист паровоза, с которым была договоренность, по возвращении за 10-15 км до нас подавал гудок и мы дружно выскакивали к жд. Папа выходил к путям, снимал свою фуражку, подавал круговой знак машинисту, обозначая место, где нужно максимально сбросить ход. Мы выстраивались вдоль путей с интервалом около 10 метров, и сначала запрыгивал кто-нибудь посильнее кроме папы, которому сначала подавались пестери и корзины, потом запрыгивал сам человек. Папа всегда запрыгивал последним (это были прыжки по-другому не назовёшь).&amp;lt;/blockquote&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дедушка прожил 70 лет и умер 29 сентября 1993 года.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Интересные факты ==&lt;br /&gt;
В 1959 году сборная Песковки&amp;lt;ref&amp;gt;в поселке существовало около 10 официальных футбольных команд и 4 хокейных команды, также были баскетбольные волебольные команды... поселок был довольно спортивным&amp;lt;/ref&amp;gt; (Герман Ходырев был в её составе) играла против сборной Вятлага, в составе которой играл прославленный Эдуард Стрельцов (прим. Популярный советский футболист Стрельцов был осужден и сидел в колонии общего режима в пос. Лесной. Позднее все обвинения с него были сняты.). Матч был безкомпромисный. Счет говорит сам за себя 5:4 в пользу Вятлага. Герман забил 2 мяча, а Стрельцов 4. После встречи Стрельцов пошутил: &amp;quot;Если бы в Швеции&amp;lt;ref&amp;gt;чемпионат мира по футболу 1958 года&amp;lt;/ref&amp;gt; мы играли вместе с Германом, то мы бы обязательно выиграли!&amp;quot;&amp;lt;ref&amp;gt;папа играл за комаду депо «Локомотив» народное позвище команды ''Лебедянка''&amp;lt;/ref&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
&amp;lt;gallery mode=&amp;quot;packed&amp;quot; heights=&amp;quot;280px&amp;quot; caption=Фотографии разных лет&amp;gt;&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 1.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 2.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 3.jpg|&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 4.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 5.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 6.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 7.jpg|[[Ходирєв — Гагри|Гагры]], ул. Шота Руставели. Хозяин дома Важа Кикабидзе был заядлым футбольным болельщиком.&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 8.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 9.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 10.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 11.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 12.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 13.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 14.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєв Герман Михайлович 15.jpg&lt;br /&gt;
Ходирєва Єлизавета Артемівна — Пісківка.jpg&lt;br /&gt;
&amp;lt;/gallery&amp;gt;&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
== Примечание ==&lt;br /&gt;
Внуки Германа Ходырева: Ходырева Майя (по паспорту Евгения), Ходырев, Артём Владимирович; Докучаев, Дмитрий Сергеевич; Докучаев, Павел Сергеевич; Докучаева, Дарья Сергеевна&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Правнуки Германа Ходырева: Тимофей, Арсений, Ирина, Елизавета, Климент, Михаил, Екатерина, Александра, Никита.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9405</id>
		<title>Ходирєв Михайло Борисович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9405"/>
		<updated>2026-02-21T14:50:42Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: /* Біографія */&lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Михайло&lt;br /&gt;
|по-батькові=Борисович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Борисович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження= 10 грудня&lt;br /&gt;
|рік народження=1941&lt;br /&gt;
|місце народження=Пісківка&lt;br /&gt;
|день смерті=19 квитня&lt;br /&gt;
|рік смерті=2003&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Борисович''' — машиніст тепловоза в депо Шлакова, двоюрідний брат [[Ходирєв Володимир Германович|Ходирєва Володимира Германовича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Людмила Василівна]]. Діти Світлана, Федір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько [[Ходирєв Борис Михайлович]], мати [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Брат [[Ходирєв Стас Борисович]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;br /&gt;
Торішнього серпня 1968 року у складі радянської угруповання військ брав участь у придушенні подій празької весни.&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9404</id>
		<title>Ходирєв Михайло Борисович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9404"/>
		<updated>2026-02-21T14:02:04Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Михайло&lt;br /&gt;
|по-батькові=Борисович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Борисович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження= 10 грудня&lt;br /&gt;
|рік народження=1941&lt;br /&gt;
|місце народження=Пісківка&lt;br /&gt;
|день смерті=19 квитня&lt;br /&gt;
|рік смерті=2003&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Борисович''' — машиніст тепловоза в депо Шлакова, двоюрідний брат [[Ходирєв Володимир Германович|Ходирєва Володимира Германовича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Людмила Василівна]]. Діти Світлана, Федір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько [[Ходирєв Борис Михайлович]], мати [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Брат [[Ходирєв Стас Борисович]].&lt;br /&gt;
== Біографія ==&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9403</id>
		<title>Ходирєв Михайло Борисович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9403"/>
		<updated>2026-02-21T13:58:21Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Михайло&lt;br /&gt;
|по-батькові=Борисович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Борисович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження= 10 грудня&lt;br /&gt;
|рік народження=1941&lt;br /&gt;
|місце народження=Пісківка&lt;br /&gt;
|день смерті=19 квитня&lt;br /&gt;
|рік смерті=2003&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Борисович''' — машиніст тепловоза в депо Шлакова, двоюрідний брат [[Ходирєв Володимир Германович|Ходирєва Володимира Германовича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Людмила Василівна]]. Діти Світлана, Федір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько [[Ходирєв Борис Михайлович]], мати [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Брат [[Ходирєв Стас Борисович]].&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
	<entry>
		<id>http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9402</id>
		<title>Ходирєв Михайло Борисович</title>
		<link rel="alternate" type="text/html" href="http://xn--e1a.xn--j1amh/index.php?title=%D0%A5%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%80%D1%94%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&amp;diff=9402"/>
		<updated>2026-02-21T13:55:32Z</updated>

		<summary type="html">&lt;p&gt;Володимир Ходирєв: &lt;/p&gt;
&lt;hr /&gt;
&lt;div&gt;{{Людина&lt;br /&gt;
|стать=&lt;br /&gt;
|прізвище= Ходирєв&lt;br /&gt;
|ім'я=Михайло&lt;br /&gt;
|по-батькові=Борисович&lt;br /&gt;
|фото=Ходирєв Михайло Борисович.jpg&lt;br /&gt;
|день народження=&lt;br /&gt;
|рік народження=&lt;br /&gt;
|місце народження=Пісківка&lt;br /&gt;
|день смерті=&lt;br /&gt;
|рік смерті=&lt;br /&gt;
|місце смерті=Пісківка&lt;br /&gt;
}}&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
'''Ходирєв Михайло Борисович''' — машиніст тепловоза в депо Шлакова, двоюрідний брат [[Ходирєв Володимир Германович|Ходирєва Володимира Германовича]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Дружина [[Ходирєва Людмила Василівна]]. Діти Світлана, Федір.&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Батько [[Ходирєв Борис Михайлович]], мати [[Ходирєва Ольга Дмитрівна]].&lt;br /&gt;
&lt;br /&gt;
Брат [[Ходирєв Стас Борисович]].&lt;/div&gt;</summary>
		<author><name>Володимир Ходирєв</name></author>
	</entry>
</feed>